Судьба поэтов и стихов складывалась трудно. Они хотели сказать правду о и ощутить покой мирной жизни. От них же требовали громогласных од, славящих партию и ее мудрого руководителя, якобы обеспечивших победу. Многое из написанного просто не проходило в печать, но поэтов все равно упрекали в упаднических настроениях, в желании встать в позу «потерянного поколения», чьи идеалы перегорели в военном огне. Когда нападки на молодых поэтов стали перерастать в настоящую идеологическую кампанию против них, как бы за всех в 1948 г. ответил Александр Межиров стихотворением, которое на весь оставшийся отрезок советской эпохи станет одним из официозно-партийных текстов — «Коммунисты, вперед». Для самого автора это стихотворение будет охранной грамотой на будущее, по крайней мере от мелких идеологических придирок, гарантирующей практически ежегодные издания книг. Начиная с перестройки А. Межиров перестанет включать это стихотворение в свои новые сборники. Понятно нежелание талантливого поэта запомниться преимущественно в качестве автора этого стихотворения. Однако нужно сказать и о другом: о том. что в свое время этот текст был написан не по конъюнктурному заказу, а по искреннему убеждению. Сейчас, думая о и оценивая его, мы слишком часто забываем, что многое делалось не из желания при а из искреннего чувства веры в утопическую идею, с которой партия пришла к власти. К этому фрагменту приходится делать много пояснительных сносок, ибо поэт сознательно насыщает текст реалиями, именами, чтобы создать эффект присутствия, достоверности. Верный себе, Межиров ищет рождения слова в жизненной ситуации. И начинает поэт не с громкого героизма, а с предупреждения об исключительности права — жертвовать жизнью, особенно чужой. К этой теме Межиров не раз возвращался в стихах. Искренность была также свойственна военному поколению, но она была иной, чем в «поэтическую весну». У пришедших с фронта была потребность не молчать после Освенцима и Бухенвальда, после ленинградской блокады и Сталинградской битвы, а сказать то, о чем вслух и нельзя было говорить, чего не хотели слышать. «Никто не забыт, и ничто не забыто» — слова Ольги Берггольц звучали для поэтов «военного поколения» клятвой: сказать не только о тех, кто умирал, но и о тех, кто бездарно посылал на смерть. Вот отрывок из еще одного межировского стихотворения: Слышится жаргон официальных лозунгов о Великой Родине, которыми оправдывали любые жертвы, ибо великое дело не обходится без жертв: лес рубят — щепки летят... Пословица, приобретшая оправдательно-идеологический оттенок во время репрессий 30-х гг. У Межирова именно об этом речь — не о жертвах, а о праве одного человека превращать другого в жертву собственной преступной нерадивости, глупости, жестокости. Смысл был прозрачен в стихе. Чтобы его хоть как-то притушить, цензура требовала косметической правки: «Нас, десантников, армия любит...» В таком смягченном виде долгое время печатался текст. «Коммунисты, вперед!» — стихотворение, исключительное и для самого Межирова, и для лучших поэтов его поколения. Жанр этого стихотворения — ода, военная, государственная, каких писали множество на заказ и без заказа в ожидании одобрения власть имущих. Особенность этой оды в том, что она писана «противником од», как в одном из стихотворений («Тишайший снегопад») характеризует себя Me-жиров, и заставляет вспоминать, что его основной жанр — : « о немецкой группе», «Предвоенная »... Здесь жанровое определение вынесено в название, но часто и там, где оно отсутствует, жанр узнается и определяет манеру Межирова. привлекала драматичностью ситуации, часто — чувством опасности в сюжете, стремительностью повествования, насыщенного убедительными деталями, подробностями. Ho и помимо жанра, нелюбовь к высокопарному пафосу и эпической затянутости — черта поэзии всего военного поколения. Поэмы, даже когда их пытались писать, не особенно удавались. Лучше удавались фрагменты. Об этом стихотворении Борис Слуцкий писал, открывая ее сборник «He бывает любви несчастливой» (1973): «Когда Друнина написала эти четыре строки, она стала поэтом. А когда она нашла в себе мужество зачеркнуть длиннейшее, по ее уверению, стихотворное объяснение, предваряющее это четверостишье, а оставить только четыре — не более — строки, Друнина стала поэтом-профессионалом...» Профессионализм, который предполагает умение не повторяться, а сказать свое. Если воспользоваться известными словами Б. Пастернака (из стихотворения «А. А. Ахматовой»), в военной поэзии, как ее особенность и достоинство, с самого начала «крепли прозы, пристальной крупицы». Иногда стихотворение превращалось в такого рода крупицу, взятую крупным планом, возникшую из военной памяти или из послевоенного трудного.
С. Есенин рано покинул порог отчего дома. Он быстро получил признание в литературных кругах, но поэтическая карьера не смогла затмить крестьянскую душу Сергея Александровича. В 1925 поэт отправился в родное село Константиново. Первые впечатления от встречи с родными местами пробудили в душе поэта воспоминания о детстве и юности. Они и вдохновили Есенина на создания стихотворения «Мелколесье. Степи и дали». Позже поэт был разочарован увиденными переменами, но вопреки этому Константиново осталось дорогим сердцу уголком. Таким село предстает в анализируемом произведении.
Объяснение:
Найбільш відома IV еклога збірки, де йдеться про чудесного новонародженого, який змінить цей світ і поверне на землю "золотий вік". Цей загадковий образ у наступні століття викликав чимало суперечок: У період середньовіччя вважалося, що Вергілій геніально передбачив появу Христа й панування християнської релігії у всьому світі, був оголошений "християнином до Христа". Це, по-перше, врятувало твори великого римського поета від знищення у період раннього середньовіччя, по-друге, зробило "золоту латину" офіційною мовою християнської церкви. Хоча, безумовно, Вергілій при написанні IV еклоги був далекий від будь-яких пророцтв. Сучасні вчені висувають більш прозаїчну версію: поет, підлещуючись до "сильних світу цього", говорить у піднесених тонах про народження дитини одного з двох претендентів — Асінія Полліона чи Октавіана Августа, дружини яких на той час були вагітні і ось-ось повинні були народити. Замість очікуваного сина у принцепса Октавіана народилася дочка Юлія, що ж стосується Асінія Полліона, то він виявився більш щасливим батьком, якому доля подарувала сина.
Після виходу "Буколік" Вергілій стає одним з найвідоміших і найпопулярніших римських поетів. Він входить до літературного кола, очолюваного Меценатом — близьким другом Октавіана Августа. Саме Октавіану та Меценату поет присвячує свій наступний твір — дидактичну поему "Георгіки", що писалася упродовж семи років (37-30 роки до н.е.).
Основна ідея твору — поетизація і, якоюсь мірою, пропаганда життя в сільській місцевості, ідеалізація сільськогосподарської праці. Тема, з одного боку, дуже близька світоглядові Вергілія — вихідця з провінції, з другого боку, дуже актуальна й корисна для держави та політики Октавіана Августа, який, значно скорочуючи римську армію, наділяв земельними ділянками колишніх солдат та офіцерів. Поема складається з чотирьох частин, присвячених основним видам сількогосподарської праці: землеробству, садівництву, виноградарству та бджолярству. Для написання поеми Вергілій використовує досвід попередньої художньої і спеціальної літератури, серед якої головне місце посідала поема грецького поета Гесіода "Труди і дні". У "Георгіках" людина представлена як частка природи, яка зобов'язана жити й працювати за її законами. Як дидактичний твір, що має загальнолюдську спрямованість, поема носить не тільки філософський, але і повчальний характер, бо містить чимало життєвих і господарських порад, що свідчать про любов і знання автором умов сільського життя, сільської праці. Головне для Вергілія — показати моральні й економічні переваги життя і праці на землі.
Найкращим твором Вергілія вважається епічна поема "Енеїда", написана на прохання самого Октавіана Августа. Робота над поемою почалася у 29 році до н.е. і продовжувалася до смерті поета. Написання поеми переслідувало кілька цілей: 1. Створити в римській літературі твір, подібний до героїчного епосу Гомера. 2. Художньо відтворити історію заснування войовничої держави — Риму. 3. Показати історію роду, до якого належав Октавіан, і довести божественне походження влади Октавіана Августа.
Вергілій повністю виконав усі завдання і створив найкращий твір римської літератури.
Для остаточного завершення "Енеїди" Вергілій подорожує місцями подій епосу — від Греції до Малої Азії. У дорозі п'ятдесятирічний поет захворює, повертається до Італії і помирає 21 листопада 19року до н. є., похований у Неаполі.
Объяснение:
По суті Вергілій зробив великий внесок в життя Риму своїми творами та ідеями.
(Переглянь біографію і вибери те що потрібне,
те що жирним шрифтом більше відповідає на твоє питання)