Ровена найбагатша спадкоємиця знатного саксонського роду, сама доля судила шанобливе ставлення інших до неї. Леді наділена гарною вродою. «Троянда краси й безцінна перлина, найпрекрасніша з тисячі, запашна мирра, зерно ладану» - так казали інші про неї. «Ставна й висока на зріст, але не настільки висока, щоб це впадало в око» . Сліпучою білизною вирізнялась її шкіра, а обриси голови й обличчя були наділені шляхетністю та розумом. «Ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивилися з-під тонких каштанових брів, що надавало виразності її чолу, … очі ці були здатні як запалювати, так і втішати, як повелівати, так і благати». Одяг прикрашали коштовності та золото. Проте знатна леді була милостива до бідних та прочан зі святих місць, її душа була щедра на милостиню для них. Вміла скривати та управляти своїми емоціями. Коли її хвилювали новини про Айвенго, вона уміла нічим не виказувала свого хвилювання перед іншими. Смілива Ровена, незважаючи на страх, що викликало згадування про розбійників, гаряче підтримала пропозицію свого опікуна, податися в дорогу. Опікун Ровени сподівався, що за відсутності Айвенго дівчина змінить свої почуття. Проте вона була непоступливою щодо своїх почуттів. Сміливо заявляла опікуну, що радше піде в монастир, ніж погодиться розділити трон з Ательстаном. Цей рішучий протест противитися зовнішньому тиску пояснювався характером її виховання. Адже «з дитинства привчилася не лише діяти на свій розсуд, але й повелівати іншими». У полоні просить свого ворога врятувати Айвенго. Коли усі негаразди закінчились, в очах Ровени видно надію на щасливе майбутнє з лицарем та порозуміння з опікуном.
Ребекка – єврейка, тому її становище у суспільстві уже було нижчим від леді Ровени. Вона теж по-своєму чарівна. Мала смаглявий відтінок шкіри, густе чорне волосся. ЇЇ карі очі, наповненні глибиною почуттів, блищали під тонкими вигнутими чорними бровами, «білі зуби виблискували, як перли». Мала гарну поставу, одягнута у східне вбрання. Проте Ребекка далеко поступається в красі чарівній саксонці Ровені. З раннього дитинства вирізнялася твердою волею стю і кмітливістю, боязкість була чужою для її душі. Батько навчав до рівного і чемного поводження з усіма, оточував розкішшю. Хоч дівчина завжди усвідомлювала про ненадійність умов, в яких вони жили, але не успадкувала догідливість, підлабузництво і хитрість батька. «Трималася з гордовитою скромністю, ніби підкоряючись несприятливим обставинам, в які була поставлена через належність до зневаженого племені, але водночас вона усвідомлювала себе гідною вищого становища». Дівчина побожна, щедра, справедлива, має силу волі та гострий розум. «У цьому гаманці, — сказала Ребекка, — ти знайдеш сотню цехінів. Поверни своєму господареві те, що йому треба, а інше візьми собі». Якщо у полоні «саксонська спадкоємиця могла розраховувати на певну ввічливість щодо неї, то єврейці ні на що було сподіватися». Реберцці не один раз доводилось перемагати небезпеки, ось чому вона не розгублювалась у такі хвилини. «Стій, де стоїш, зарозумілий лицарю… один крок вперед — і я кинуся вниз» - сміливо каже ворогові. Дівчина досить освічена, знає французьку мову. Наділена величезними знаннями у лікуванні, тому користується пошаною серед свого народу. «Коли язичник поранений і в біді, він стає братом єврея», – такими словами просить батька підвезти пораненого Айвенго. Доглядає та лікує лицаря. На процесі по звинуваченню у чаклунстві, спочатку одна проти багатьох, проте розумна та кмітлива. Усвідомлюючи свою роль у суспільстві, приймає речі такими, як вони є. Тому, коли не отримує відповіді на свої почуття від Айвенго, їде геть.
Обидві героїні займають значне місце у романі. Захоплюють читача.
Объяснение:
Мцыри - герой М.Ю. Лермонтова. Мальчик, которого с детства заперли в монастыре. Он всегда хотел выйти и посмотреть каков же мир. Он же мальчишка, ребенок. Все дети хотят распознать мир. Представте себе каково ему было всю свою жизнь не выходить из монастыря. А вы бы так смогли? Я бы - нет!
Однажды, он сбежал на целых три дня со своего убежища. Как же здорово ему было. Он подрался с хищным животным, но то, что у него осталась рана и погубила его. Но он умер почувствуя запах свободы. Он говорил, что отдал бы 2 жизни за 1 такую.
Образ главного героя Мцыри является одним из любимых у Михаила Лермонтова, в тех строках, где он описывается, чувствуется искреннее восхищение и любование ним, автору близки и понятны его сильный и стойкий моральный дух, гордый и независимый нрав.
Стих найден на просторах интернета.
Еще легенды не остыли,
Как лег в песок великий хан*,
Возник из дерзости и пыли
Его последыш, Тамерлан.
В когтях могульского эмира
Твердил себе, гадая срок:
сначала ты в ногах у мира,
а после — топчешь мир у ног.
И тигр с раскосыми глазами
Дремал до той поры, когда
Возникла под его ногами
Солдат бумажных череда.
Кто делал это оригами?
Над трепетом людских сердец
Вставало на Востоке знамя
С тугою связкою колец**.
Внимая древнему светилу,
Вместилищу добра и зла,
Шпинель, как ягода инжира,
На шапки белый мех легла.
И камень, как индус смиренный,
Впитал его судьбы накал,
Когда пятой несовершенной
Хозяин этот мир терзал.
Среди развалин — лужи крови,
Коварством встреч горит Восток.
В песок уходят все герои…
Так в чем тогда судьбы урок?
Всему всегда свои причины,
Но так никто и не узнал,
Как на простертые руины
Владыка с ужасом взирал.
Автор- Андер А.