У поетичному творі «Цар Плаксій і Лоскотон» В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Мені дуже подобається, як автор вміло користується словами! Країна звалася Сльозолии, три сини царя Плаксія звались Плаксуни, дочки — Нудота, Вай-Вай, Плакота... Одразу все стає зрозуміло і ясно! Мені здасться, це додає твору яскравості та краси, коли назви та імена вже певним чином характеризують персонажів.Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя — всього, що зазвичай називають песимізмом. Але сум і сльози Плаксія безпідставні, тож у читачів він викликає хіба що іронію, аж ніяк не співчуття. Плаксій забороняє сміх у своєму царстві і жорстоко полює на Лоскотона. Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає. Тому прості люди люблять Лоскотона і звільняють його з-під арешту. Звільнившись, Лоскотон залоскотав царя Плаксія так, що той луснув від сміху, а дочки та сини царя Плаксія розбіглись в усі боки. Так у країні Сльозолий запанувала радість.Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки? По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей, Ми бачимо і тих, хто постійно плаче і скаржиться на долю, бачить в усьому тільки погане, негативне. Зустрічаємо і таких, хто, як Лоскотон, звеселяє людей, ніби випромінює радість та життєву енергію. Важливо, що переміг у цьому двобої песимізму та оптимізму саме Лоскотон. Цим В. Симоненко підкреслює, що радісне ставлення до життя є природним для людини.Читаючи казки, ми часто впізнаємо у казкових образах не тільки оточуючих, а й себе. Я зрозумів, що сам іноді поводжуся, як справжній цар Плаксій. А. коли мої близькі намагаються пояснити мені неправильність моєї поведінки, я часто тільки злюся... Але добре, що ця казка до мені зрозуміти свої помилки. Тепер я спробую не перетворюватися на царя Плаксія, навіть якщо все складається не так, як я хочу, І, звісно, мені б хотілося стати Лоскотоном для моїх близьких та друзів: приносити їм радість та сміх, звеселяти їх та відвертати від життєвих негараздів.
1. Маршак Самуил Яковлевич . Родился 3 ноября 1887 года в Воронеже в слободе Чижовка. 2.Отец, Яков Миронович Маршак-работал мастером на мыловаренном заводе. Мать- Евгения Борисовна Гительсон- была домохозяйкой. 3.Ранее детство и школьные годы провёл в городке Острогожске под Воронежом.Учился в 1899-1906 годах в Острожской, 3-й Петербургской и Ялтинской гимназии. В гимназии учитель словесности привил любовь к классической поэзии, поощрял первые литературные опыты будущего поэта. 5.В 1915 году семью Маршаков постигло несчастье: в Острогожске опрокинув на себя самовар с кипящей водой, скончалась от ожогов их дочь Натанаэль (родилась в1914 году в Англии. Старший сын Иммануэль (1917—1977), советский физик,а также переводчик . .7. Скончался 4 июля 1964 года в Москве. Похоронен в Новодевичьем кладбище.
В ту ночь пошел Дождь. Это был не первый дождь в моей жизни, но мог стать последним. Я лежал, открыв глаза, неподвижно и уставившись в потолок. В комнате не было темно, фонарь, висящий на уровне второго этажа, освещал ее как прожектор. Закрыть бы шторы, но мне было все равно. Мысли метались в голове. сбивая друг друга, но их объединяло одно, все они были о смерти. Я лелеял мысль о суициде, как самую заветную мечту. Зачем жить дальше? Зачем жить так, как живу я? Зачем мне эти проблемы? Девушка изменила мне с лучшим другом, так я потерял и друга и девушку. Я остался без работы, деньги закончились, врожденная гордость не дала мне попросить деньги у мамы, и я лег голодным. Но что значит боль в животе по сравнению с болью в душе? Мне тридцать лет, а чего я добился в этой жизни? Ни дома, ни семьи, ничего и никого. Одинок и жалок…. зачем такому жить? Я открыл окно и вылез на крышу спортзала, пристроенного к дому . Была весна, но на улице не было холодно. Вокруг стояли мертвые девятиэтажки и молча смотрели на меня свысока. Я подошел к краю крыши. Падать с нее было смешно. я мог только покалечится, и то вряд ли. И все-таки я представил, что сейчас слечу с крыши куском мяса, и на этом закончатся все мои проблемы. Ведь смерть это боль только для близких. Вот только крышу нужно найти повыше…. Или найти таблеток побольше… Но в квартире, которую я снимал, были только мятные таблетки и пара таблеток от горла, оставшиеся с зимы. Мелькнула мысль о резаных венах в ванне… . О теле, сбитом машиной… Я перебирал всевозможные варианты смерти, желательно мгновенной и безболезненной. Живя мучительной жизнью, хочется хотя бы умереть легко. И тут пришел ОН. Пришел без предупреждения, без привычных в мае раскатов грома, без молний, без ветра. Просто весенний дождь. Я вымок в первую минуту, но стоял на крыше дальше. Вода текла по моему телу, по лицу, но я не замечал этого. Что-то случилось …. Я сразу не понял что. А дождь все не переставал… . Он поливал и поливал меня… . Я не плакал, но моя душа рыдала, и ручьи стекали по моим щекам. Мне хотелось кричать, выть, орать…. … но я молча стоял под дождем…… . Так продолжалось минут десять… . И мне стало легко… . Вдруг, непонятно почему мне стало удивительно легко, будто дождь вымыл из меня какую то гадость, соринку из души, очистил от злых мыслей… И я понял что не прыгну ни с какой крыши, не брошусь под машину и не буду резать себе вены. Что назло всем, я буду жить долго и счастливо. И что мой возраст это еще не конец жизни, а может только начало, что все ошибки, которые я сделал, это уроки на которых нужно учиться. И у меня будут друзья, будет любимая девушка, дом и достаток. С той ночи почти десять лет. Я был еще раз женат, еще раз разведен. Я снова несколько раз терял работу и друзей. Но если жизнь становилась уж совсем невмоготу, я говорил себе – дождись ночного дождя… . И успокаивался.
У поетичному творі «Цар Плаксій і Лоскотон» В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Мені дуже подобається, як автор вміло користується словами! Країна звалася Сльозолии, три сини царя Плаксія звались Плаксуни, дочки — Нудота, Вай-Вай, Плакота... Одразу все стає зрозуміло і ясно! Мені здасться, це додає твору яскравості та краси, коли назви та імена вже певним чином характеризують персонажів.Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя — всього, що зазвичай називають песимізмом. Але сум і сльози Плаксія безпідставні, тож у читачів він викликає хіба що іронію, аж ніяк не співчуття. Плаксій забороняє сміх у своєму царстві і жорстоко полює на Лоскотона. Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає. Тому прості люди люблять Лоскотона і звільняють його з-під арешту. Звільнившись, Лоскотон залоскотав царя Плаксія так, що той луснув від сміху, а дочки та сини царя Плаксія розбіглись в усі боки. Так у країні Сльозолий запанувала радість.Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки? По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей, Ми бачимо і тих, хто постійно плаче і скаржиться на долю, бачить в усьому тільки погане, негативне. Зустрічаємо і таких, хто, як Лоскотон, звеселяє людей, ніби випромінює радість та життєву енергію. Важливо, що переміг у цьому двобої песимізму та оптимізму саме Лоскотон. Цим В. Симоненко підкреслює, що радісне ставлення до життя є природним для людини.Читаючи казки, ми часто впізнаємо у казкових образах не тільки оточуючих, а й себе. Я зрозумів, що сам іноді поводжуся, як справжній цар Плаксій. А. коли мої близькі намагаються пояснити мені неправильність моєї поведінки, я часто тільки злюся... Але добре, що ця казка до мені зрозуміти свої помилки. Тепер я спробую не перетворюватися на царя Плаксія, навіть якщо все складається не так, як я хочу, І, звісно, мені б хотілося стати Лоскотоном для моїх близьких та друзів: приносити їм радість та сміх, звеселяти їх та відвертати від життєвих негараздів.
Объяснение: