В тексте Лебедева Н.И. поднимается проблема выбора литературы у современного читателя.
В наше время книжные магазины предлагают огромный выбор литературы: детективы, бестселлеры, романы и т.д. И от этого разнообразия теряешься, не знаешь, что стоит прочитать. Одни люди покупают книги в зависимости от настроения или желания "убить время". Этот выбор бездушный. Как правило, люди, которые читают книги бездумно, духовно бедны, с ними скучно общаться.
А есть люди, чей выбор зависит от нравственного облика и духовного мира. Такие люди выбирают книгу, близкую по духу, которую можно перечитывать несколько раз, и каждый раз открывать для себя новые "глубины" смысла.
Позиция автора в решении этой проблемы видна из его слов. "Так сделаем же всё, чтобы наши дети читали Пушкина".
Нельзя не согласиться с позицией автора. Классическая литература требует "не чувственного, а интеллектуального постижения". Читатель не только рисует образы героев в своём воображении, но и читает между строк, пытается понять всю глубину произведения.
Как прекрасен язык классической литературы! Как он мелодичен, тонок, чист! Например, стихотворение Ивана Бунина "Детство":
Чем жарче день, тем сладостней в бору
Дышать сухим смолистым ароматом.
И радостно мне было по утру
Бродить по этим солнечным палатам...
Как же мелодичен и прекрасен язык поэта! А смысл так глубок, что приходится снова и снова перечитывать это прекрасное стихотворение.
Но, к сожалению, не все люди осознают красоту классической литературы...
Выбор читателя зависит от его духовного мира, воспитания, нравственного облика. Жаль, что в современной литературе так мало хороших произведений и талантливых авторов, но всегда есть классика, бессмертная вечная классика. "Так давайте сделаем всё, чтобы наши дети читали Пушкина".
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.