А
Объяснение:
Головні правила й норми класицизму як літературного напряму було викладено у віршованому трактаті «Поетичне мистецтво» Нікола Буало-Депрео (1636-1711). Ця праця зафіксувала чіткий поділ літератури на «високі» жанри (епопея, трагедія, ода), що мають втілювати державні чи історичні події, діяння монархів, полководців, міфологічних персонажів, і «низькі» жанри (сатира, байка, комедія), призначені для зображення повсякденного життя пересічних людей із середнього стану. Кожному жанру, згідно з Буало, повинні були відповідати стиль і мова творів: у «високих» жанрах належало уникати «низької» простонародної лексики, і навпаки.Для деяких жанрів Буало пропонував особливий вірш, рима в поетичному тексті мала підпорядковуватися змісту художньої оповіді.
У драматургії діяло правило «трьох єдностей» - часу, місця і дії, - яке означало, що всі події в п’єсі мають відбуватися протягом однієї доби і в одному місці, а в сюжеті повинна бути тільки одна зав’язка і одна розв’язка (за винятком комедій, де дозволялися деякі відхилення від схеми).
Окрім того, драмі належало складатися з п’яти дій, що мали утворювати чітку сюжетну лінію. Дотримання правила «трьох єдностей» забезпечувало гармонійну й розумну побудову сюжету, у якому події стрімко розгортаються, вимагаючи від героїв граничного напруження сил.
Такий комплекс правил і вимог спрямовував митців на написання «зразкових» творів, для яких характерна композиційна стрункість, помірність і зрівноваженість усіх складових, зрозуміла мова й внутрішня гармонія. Проте водночас він дещо стримував свободу творчої думки, жорстко обмежуючи її встановленими нормами. Схематизм класицизму особливо помітно виявлявся в чіткому поділі літературних персонажів на «позитивних» і «негативних». В образах «позитивних» героїв не могло бути «негативних» рис, і навпаки. Такий підхід посутньо звужував можливості митців і зрештою суперечив самій природі людського характеру.
Переконані в потужній виховній силі й суспільній корисності мистецтва, письменники-класицисти тяжіли до монументальності, порушували проблеми широкого суспільного звучання й зображували героїв, здатних у найважчих випробуваннях тверезо мислити, аналізувати свої вчинки і приборкувати пристрасті. Чільне місце в літературі посідали конфлікти розуму й пристрасті, обов’язку й почуття, особистості й суспільства. Досліджуючи ці конфлікти, класицисти, по суті, розкривали ті самі суперечності доби, що й представники бароко, але можливість їх розв’язання вбачали насамперед у підпорядкуванні почуттів і прав особистості почуттю обов’язку.
Успіхи французького класицизму в драматургії пов’язані з іменами французьких драматургів світового значення П’єра Корнеля, Жана Расіна, Мольєра. Тож не випадково XVII ст. у Франції називають добою театру.
Объяснение:
Основні особливості жанру «високої комедії».
1. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка не ставила жодних серйозних проблем, а просто розважала, «висока комедія», як і трагедія, ставить серйозні моральні, соціальні, філософські проблеми. Так, в «Тартюфі» Мольєра поставлена проблема лицемірства, релігійного лицемірства. Дуже актуальна в часи Мольєра, що пов'язано з діяльністю «Товариства святих дарів», вона не втратила свого значення і сьогодні. Ім'я «Тартюф» використовується як загальне.
2. На відміну від звичайної комедії класицизму, персонажами якої були люди нижчого і середнього стану, головною дійовою особою «високої комедії» є, як і в трагедії, людина вищого стану. Так, Тартюф - дворянин, збіднілий, але дворянин, про що він з гордістю говорить Оргону.
3. На відміну від звичайної комедії класицизму, в якій не вимагалося дотримання закону трьох єдностей, в «високій комедії», як і в трагедії, він обов'язковий. Так, в «Тартюфі» всі події відбуваються в одному місці - в будинку Оргона, протягом одного дня, всі персонажі задіяні в основному конфлікті.
4. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка складалася з 1-го або 3-х актів, «висока комедія», як і трагедія, ділиться на 5 актів.
5. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка писалася прозою, «висока комедія», як і трагедія, пишеться віршем. Так, «Тартюф» написаний олександрійським віршем.
Наташа Ростова и Андрей Болконский главные герои романа-эпопеи Л. Н. Толстого Война и мир. Какова роль этой героини в судьбе князя Андрея? До встречи с Наташей мы видим князя Андрея в салоне Анны Павловны Шерер, слышим его беседы с Пьером Безуховым. Из этих эпизодов становится понятно, что Болконский тяготится жизнью в светском обществе, осуждает гостиные, сплетни, балы, тщеславие, ничтожество. Эта жизнь не по мне, - заявляет он Пьеру. Он оставляет беременную жену, идт на войну. Во время Шенграбенского сражения он мечтает только о славе Наполеона. Как же выразится мой Тулон? - думает князь. Лишь после Аустерлицкого сражения к Болконскому приходит понимание того, что надо жить для себя и для своих близких. Но жизнь обрушивает свой удар: умирает от родов княгиня Лиза. Обман, бесполезность надежд на счастье, внутреннюю пустоту вот что ощущает герой, думая, что его жизнь кончена.В этот момент и появляется в его жизни Наташа Ростова. Впервые он видит е в Отрадном, куда приезжает по опекунским делам. Князь слышит, как Наташа восхищается красотой лунной ночи, и невольно начинает думать об этой искренней, мечтательной девочке. И вторая встреча с дубом как раз свидетельствует о том, что князь готов для новой жизни, новых чувств, новых отношений.Вспомним и сцену первого бала героини, Наташу с замирающим выражением лица и восторгом счастия, когда князь Андрей пригласил е танцевать. Наташа привлекла его поэтичностью, свежестью и живостью чувств, непосредственностью. В Наташе было то, чего была лишена его жена Лиза. Е чуткость, умение угадывать чужое настроение, понимать вс с полуслова поражает князя, он считает е сокровищем. После встречи с Наташей князь Андрей окончательно убеждается в том, что надо жить дальше, верить в сво счастье.И вот объяснение героев. Как он решителен и в то же время растерян, как волнуется старая графиня и что чувствует Наташа!Свадьба отложена на год, и князь Андрей уезжает, а Наташа поддается соблазну Анатоля Курагина. Разрыв с Наташей предельно обостряет одиночество Андрея Болконского, его разочарование в возможности личного счастья. Но он тоже слишком эгостичен: подчиняясь воле отца, он не думает о чувствах своей невесты.И новая встреча: смертельно раненный Болконский видит и Наташу, и Анатоля Курагина, который отнял у него счастье. Радостная, светлая любовь к людям открывается герою на пороге смерти, он прощает своего соперника, он по-прежнему любит Наташу.Наташа Ростова это авторский идеал внутренней красоты, чистоты, непосредственности.
Объяснение: Думаю