Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату. У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян. Хлопець навчався в Полтавській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, учителював у поміщицьких сім’ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796-1808 рр. І. Котляревський перебував на військовій службі, у 1806-1812 рр. брав участь у російсько-турецькій війні.
У Петербурзі без відома Котляревського стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 р. виходить у перших трьох частинах «Енеида, на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляре- вскимъ». Згодом, у 1808 р., книговидавець І. Глазунов повторив це видання. У 1809 р. Іван Котляревський сам готує до друку і видає в Петербурзі поему «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложеная И. Котляревським» у чотирьох частинах. І. Котляревський 1810 р. вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян (у Полтаві). На цій посаді перебував майже до кінця життя. У 1812 р. він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном. У 1813-1814 рр., виконуючи воєнні доручення, виїжджав у ставку російської армії в Дрезден, Петербург, Кременчук. У 1818р. став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства.
Іван Котляревський у 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Сприяв викупу з кріпацтва актора М. Щепкіна.
У 1819 р. написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».
У 1821 р. Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства. У 1827-1835 рр. І. Котляревський був попечителем Полтавського благодійно- лікувального закладу.
Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві
Кроткий и застенчивый емельян мерцалов, лишившийся места в богатом доме в связи с болезнью, вместе с семьёй был доведён до отчаяния из-за нищеты. каждый его день проходил в поисках работы, но ему, нелепо одетому в мороз в летние пальто и шляпу, с ввалившимися глазами и обтянутыми кожей скулами, везде отказывали. не в силах видеть, как бедствует семья, как умирает маленькая дочь, несчастный мерцалов даже пытался просить милостыню, но ему не подавали. слабохарактерный емельян решает покончить жизнь самоубийством и только случайная встреча с доктором пироговым избежать непоправимого поступка доведённого до крайности отца семейства. доктор в рассказе похож на волшебника. выслушав бедного мерцалова, он, бросив дела, поспешил на . осмотрев умирающую машутку мерцалову, выписал лекарство, дал денег на еду и дрова и ушёл, не сказав своего имени. и только по ярлыку на аптечном пузырьке мерцаловы узнали его фамилию. доктор, несмотря на свою знаменитость, был скромен. а его доброте и милосердию дела в семье мерцаловых стали налаживаться: машутка выздоровела, емельян нашёл работу, а его сыновья поступили в гимназию за казённый счёт. младший из сыновей гриша, ставший банкиром, по примеру доктора пирогова неимущим, потому что для него этот чудесный человек стал примером человеколюбия, доброты и сердечности.
Вася: мальчик лет 9.он жил в семье судьи со своей сестрой соней. после смерти матери отец стал уделять внимание только соне так,как она была похожа на свою мать. он дружил с валеком и марусей. маруся: маленькая больная девочка лет 4. она была бледная и слабая так,как она жила в подземелье. в отличии сони она была жила в бедной семье. не имела игрушек и мечтала об одной кукле. валек: мальчик лет 9. сын тыбурция и брат маруси.он воровал еду что бы прокормить свою сестру. тыбурций: мужчина средних лет. приемный отец маруси и валека.он вообще не следил за своми детьми.он появлялся редко. он развлекал народ тем самым зарабатывал деньги.
У Петербурзі без відома Котляревського стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 р. виходить у перших трьох частинах «Енеида, на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляре- вскимъ». Згодом, у 1808 р., книговидавець І. Глазунов повторив це видання. У 1809 р. Іван Котляревський сам готує до друку і видає в Петербурзі поему «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложеная И. Котляревським» у чотирьох частинах. І. Котляревський 1810 р. вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян (у Полтаві). На цій посаді перебував майже до кінця життя. У 1812 р. він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном. У 1813-1814 рр., виконуючи воєнні доручення, виїжджав у ставку російської армії в Дрезден, Петербург, Кременчук. У 1818р. став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства.
Іван Котляревський у 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Сприяв викупу з кріпацтва актора М. Щепкіна.
У 1819 р. написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».
У 1821 р. Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства. У 1827-1835 рр. І. Котляревський був попечителем Полтавського благодійно- лікувального закладу.
Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві