Считающаяся личным шедевром Александра Николаевича Островского и классикой русского театра, пьеса «Гроза» иллюстрирует жизнь как русских крестьян, так и торговых представителей среднего класса, живущих на берегу реки Волги. Аскетичный и обширный ландшафт окружающей местности положен в основу так называемого «тёмного царства», где приверженность традициям и лживый пиетет создают довольно удушливый и закрытый в себе мирок, в котором каждый моральный проступок едва ли наказывается и осуждается.
Основная трагедия «Грозы» исходит из особенной системы ценностей, характерной для описываемого в пьесе общества. Эта система ценностей, поддерживаемая усилиями старого поколения – купца Дикого и вдовой Кабанихой – распространяется на всех жителей, включая и главную героиню истории Катерину.
Іван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.
Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.
Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.
Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.
Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості.