Оскар Уайльд був парадоксальною людиною за життя і створив роман парадоксів. Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, що проходить наскрізь через весь роман. Тема мистецтва реалізується в багатьох аспектах, розпадається на певну кількість проблем як співвідношення форми і змісту, вічність і миттєвість прекрасного, мистецтва, взаємовідносини митця і його творіння, етичне ставлення до мистецтва, прекрасного. Парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція, ставлення до прекрасного ніби роздвоюються, а точніше розтроюються в образах Доріана Грея, Лорда Генрі, Безіла Холлуарда. Тому, як і властиво романові такого типу, головним героєм стає ідея, а зображені персонажі стають реалізацією даної ідеї, певними олюдненими схемами. Таким чином, стверджується постулат: щоб зрозуміти правду життя, треба побачити, як вона балансує на канаті.
Кожен із образів стає повною реалізацією основної ідеї. Лорд Генрі, естет у всьому, сповідує філософію гедонізму, філософію насолоди життям, яка була властива давнім грекам. Людина має жити повнокровним життям, а не бути аскетом. Звідси його постулат про те, що людина має все випробувати в житті, відчути і зрозуміти з власного досвіду. Але парадокс: Лорд Генрі не діє сам, а лише розповсюджує теорії і споглядає збоку, як вони діють на людей. На протязі всього роману він залишається пасивним гачем. Лорд Генрі відчуває емоції і насолоду від того, як його ідеї впливають на людей і до яких наслідків приводять. Доріан Грей для нього лише експериментальна лабораторія, його дійовий двійник, що приводить в рух всі наміри. Тобто два персонажі поєднані між собою, як форма і зміст. Великого значення Лорд Генрі надає красі, розуміючи її як засіб влади над іншими.
Образ Доріана Грея в романі проходить певні етапи розвитку. Спочатку натурщик знаходиться під впливом ідей Лорда Генрі, але робить спроби їм протистояти. Переломним моментом у розвитку образу є смерть Сібілли Вейн, яка, на думку Доріана Грея, єдина могла протистояти спокусливим розмовам лорда. Після її смерті Доріан Грей стає свідомим провідником ідеї лорда Генрі, реалізацією його філософії. Він розповсюджує ці ідеї на оточуючих, отруюючи певну частину молоді, та на його боці вагомий доказ - його краса. Ніхто не вірить, що він веде аморальний б життя, йому довіряють, тому що лице його чисте і спокійне, а очі випромінюють лагідний блиск. Отруюючи ідеями лорда Генрі оточуючих, Доріан Грей калічить життя багатьом.
Цікаво піднімається в романі проблема митця і його творіння. За висловом художника Безіла Холлуорда, в історії людства є тільки два важливих моменти. Перший - це поява в мистецтві нових засобів зображення форми, другий - поява в ньому нового образу. Безіл Холлуорд створив портрет свого друга Доріана Грея, довершений витвір мистецтва. З цього часу портрет і натурщик стануть нероздільними.
Спочатку Доріан Грей не помічає своєї краси, потім з’являється лорд Генрі. В його словах - гімн молодості і красі і застереження, що вона пройде. Коли Доріан дивиться на свій закінчений портрет, в ньому прокидається заздрість до порірета (тобто до самого зображення), адже його краса безсмертна, і він висловлює думку, щоб старів не він, а його портрет. Думка Доріана матеріалізується . Відбувається поділ на форму і зміст. Портрет стає уособленням душі головного героя, його самого, а Доріан завжди залишається прекрасним і однаковим, як портрет. Всі порухи душі героя, всі таємничі думки і бридкі бажання, всі злочинні вчинки відбиваються на портреті. Він прагне заховати портрет, змінити його, але сам від себе не сховаєшся. Отже портрет і натурщик міняються місцями. Портрет стає змістом, внутрішнім, а Доріан лише формою, оболонкою. Цікаве це співвідношений і серед інших героїв роману.
Для Лорда Генрі його душею, суттю, втіленням ідей стає Доріан Грей, а сам він залишається лише формою, зовнішньою оболонкою, для Доріана Грея його справжнє «я» втілене в його портреті, а сам він лише олюднене зображення. З іншого боку, для Безіла Холлуорда портрет стає і змістом, і формою, чому що в нього втілюється його заповітна мрія. В Сібіллі Доріан Грей кохає тільки зовнішнє, форму (створені нею образи різних героїнь) і не помічає внутрішнього справжнього, самої Сібілли. Персонажі ніби діляться на два табори: люди, що створюють мистецтво («художники») - Сібілла Вейн, Безіл Холлуорд; і люди, що сприймають, розмірковують про мистецтво («критики») - лорд Генрі; Доріан Грей. Художник, на думку автора, це той, хто створює прекрасне. Критик це той, хто здатен в новій формі чи за до нових засобів передати своє враження від прекрасного. Можливо тому «художники» дружбу, кохання цінять вище за мистецтво, а «критики» не здатні зазирнути далі оболонки, відкидають справжні почуття і задовольняються побаченими, театральними.
Том Сойер — энергичный, остроумный, предприимчивый мальчик двенадцатилетнего возраста, сирота которого воспитывает тетя Полли. Тетя Полли - в общем то, добрая, но при этом строгая и чопорная женщина, которая считает, что ее христианский долг - наказывать ребенка для его же блага: "...Ибо сказано в Писании, что кто жалеет розг - тот портит ребенка". Кроме Тома, тетя Полли воспитывает Сводного брата Тома Сидди, паиньку и ябеду, и кузину Тома Мэри, добрую и терпеливую девушку. Том и Сидди испытывают взаимную неприязнь из-за различий в характерах и взглядах на жизнь и ее правила , вследствие которых Сидди любит наябедничать тете на Тома. В романе описываются разнообразные приключения Тома и его друзей на протяжении нескольких месяцев. В ходе этих приключений он успевает стать свидетелем убийства и разоблачить убийцу, обручиться с девочкой-одноклассницей, убежать из дома и пожить на необитаемом острове, присутствовать на собственных похоронах, заблудиться в пещере и благополучно выбраться из неё, а также найти драгоценный клад. Том олицетворяет собой беспечность и замечательный мир детства середины XIX века. Его лучшие друзья — Джо Гарпер и Гекльберри Финн. Когда-то был влюблен в Эмми Лоренс, но позже её место в сердце Тома заняла Ребекка Тэтчер (Бекки). Характер Тома как нельзя лучше раскрыт в первой главе, в которой Том, в наказание за то, что накануне вместо посещения школы ходил купаться в реке, осужден тетей Полли на побелку длинного забора в субботу - выходной день, на который у остальных мальчиков намечены веселые игры. С тоской подумав о том, как остальные ребята будут издеваться над тем, что он вынужден работать, Том стал изобретать план того, как избавиться от обязанности хоть ненадолго. Он рассчитал, что за "сокровища" из недр его кармана, вроде дохлой крысы на веревочке (чтобы удобно было ее крутить) или ничего не открывающего ключа он может купить лишь малую толику свободы. Печально размышляя, Том заметил приближающегося Бена, задираний которого Том никак не желал терпеть. Единственный для Тома сохранить свою честь был притвориться, что он работает по собственному желанию. Когда Бен попытался дразнить Тома, тот в высшей степени удивленно поинтересовался, что именно Бен считает работой и заявил, что чуть ли не упрашивал тетю доверить ему такое ответственное задание. Хитрость привела к тому, что Бен, а за ним и другие мальчишки, стали просить о возможности побелить, и Том с удивлением вывел некую формулу из области человеческой психики: если дело, какое бы трудное, не оплачивается, то оно интересно, потому что оно - хобби.
Александр Сергеевич Пушкин (06.06.1799 - 10.02.1837)
Величайший русский поэт и писатель, родоначальник новой русской литературы, создатель русского литературного языка. Окончил Царскосельский (Александровский) лицей (1817). Был близок к декабристам. В 1820 году под видом служебного перемещения был сослан на юг (Екатеринослав, Кавказ, Крым, Кишинев, Одесса) . В 1824 году уволен со службы и выслан в село Михайловское под полицейский надзор до 1826 года. Скончался от раны, полученной на дуэли.
Николай Николаевич Носов – известный советский детский писатель-прозаик, драматург, родившийся 10 ноября 1908 года в городе Киеве. Воспитывался в семье эстрадного артиста, однако это ему не мешало подрабатывать железнодорожником. Довольно часто детские годы проводил в Ирпени, там же пошел учиться в гимназию.
В детстве Николай с радостью любил ходить на концерты отца. Первое время родители даже подумывали, что мальчик обязательно станет актером. Сам Николай мечтал стать музыкантом, из всех музыкальных инструментов он предпочитал скрипку. Вскоре будущий писатель убедился, что овладеть ею, ему будет не под силу. Время, в которое рос Николай, было не легким. В этот период жизни писатель и вся его семья переболели тифом.
В четырнадцатилетнем возрасте Николай устраивается работать простым торговцем газет, копает землю. После Гражданской войны будущий писатель со своими друзьями увлекается химией. Они разрабатывают химическую лабораторию, в которой проводят разнообразные опыты. Он даже собирался поступать на химический факультет, однако его не приняли, аргументировав тем, что он не оканчивал профшколу.
В девятнадцатилетнем возрасте он поступает в художественный институт. Последнее время он много фотографировал и увлекался кинематографией, что повлияло на его последующий выбор. В 1929 году он переводится в Московский институт кинематографии. В основном Носов знаменит как детский писатель («Незнайка»).
Николай Носов ушел из жизни 26 июля 1976 года. Его похоронили в Москве на Кунцевском кладбище.
Объяснение:
Оскар Уайльд був парадоксальною людиною за життя і створив роман парадоксів. Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, що проходить наскрізь через весь роман. Тема мистецтва реалізується в багатьох аспектах, розпадається на певну кількість проблем як співвідношення форми і змісту, вічність і миттєвість прекрасного, мистецтва, взаємовідносини митця і його творіння, етичне ставлення до мистецтва, прекрасного. Парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція, ставлення до прекрасного ніби роздвоюються, а точніше розтроюються в образах Доріана Грея, Лорда Генрі, Безіла Холлуарда. Тому, як і властиво романові такого типу, головним героєм стає ідея, а зображені персонажі стають реалізацією даної ідеї, певними олюдненими схемами. Таким чином, стверджується постулат: щоб зрозуміти правду життя, треба побачити, як вона балансує на канаті.
Кожен із образів стає повною реалізацією основної ідеї. Лорд Генрі, естет у всьому, сповідує філософію гедонізму, філософію насолоди життям, яка була властива давнім грекам. Людина має жити повнокровним життям, а не бути аскетом. Звідси його постулат про те, що людина має все випробувати в житті, відчути і зрозуміти з власного досвіду. Але парадокс: Лорд Генрі не діє сам, а лише розповсюджує теорії і споглядає збоку, як вони діють на людей. На протязі всього роману він залишається пасивним гачем. Лорд Генрі відчуває емоції і насолоду від того, як його ідеї впливають на людей і до яких наслідків приводять. Доріан Грей для нього лише експериментальна лабораторія, його дійовий двійник, що приводить в рух всі наміри. Тобто два персонажі поєднані між собою, як форма і зміст. Великого значення Лорд Генрі надає красі, розуміючи її як засіб влади над іншими.
Образ Доріана Грея в романі проходить певні етапи розвитку. Спочатку натурщик знаходиться під впливом ідей Лорда Генрі, але робить спроби їм протистояти. Переломним моментом у розвитку образу є смерть Сібілли Вейн, яка, на думку Доріана Грея, єдина могла протистояти спокусливим розмовам лорда. Після її смерті Доріан Грей стає свідомим провідником ідеї лорда Генрі, реалізацією його філософії. Він розповсюджує ці ідеї на оточуючих, отруюючи певну частину молоді, та на його боці вагомий доказ - його краса. Ніхто не вірить, що він веде аморальний б життя, йому довіряють, тому що лице його чисте і спокійне, а очі випромінюють лагідний блиск. Отруюючи ідеями лорда Генрі оточуючих, Доріан Грей калічить життя багатьом.
Цікаво піднімається в романі проблема митця і його творіння. За висловом художника Безіла Холлуорда, в історії людства є тільки два важливих моменти. Перший - це поява в мистецтві нових засобів зображення форми, другий - поява в ньому нового образу. Безіл Холлуорд створив портрет свого друга Доріана Грея, довершений витвір мистецтва. З цього часу портрет і натурщик стануть нероздільними.
Спочатку Доріан Грей не помічає своєї краси, потім з’являється лорд Генрі. В його словах - гімн молодості і красі і застереження, що вона пройде. Коли Доріан дивиться на свій закінчений портрет, в ньому прокидається заздрість до порірета (тобто до самого зображення), адже його краса безсмертна, і він висловлює думку, щоб старів не він, а його портрет. Думка Доріана матеріалізується . Відбувається поділ на форму і зміст. Портрет стає уособленням душі головного героя, його самого, а Доріан завжди залишається прекрасним і однаковим, як портрет. Всі порухи душі героя, всі таємничі думки і бридкі бажання, всі злочинні вчинки відбиваються на портреті. Він прагне заховати портрет, змінити його, але сам від себе не сховаєшся. Отже портрет і натурщик міняються місцями. Портрет стає змістом, внутрішнім, а Доріан лише формою, оболонкою. Цікаве це співвідношений і серед інших героїв роману.
Для Лорда Генрі його душею, суттю, втіленням ідей стає Доріан Грей, а сам він залишається лише формою, зовнішньою оболонкою, для Доріана Грея його справжнє «я» втілене в його портреті, а сам він лише олюднене зображення. З іншого боку, для Безіла Холлуорда портрет стає і змістом, і формою, чому що в нього втілюється його заповітна мрія. В Сібіллі Доріан Грей кохає тільки зовнішнє, форму (створені нею образи різних героїнь) і не помічає внутрішнього справжнього, самої Сібілли. Персонажі ніби діляться на два табори: люди, що створюють мистецтво («художники») - Сібілла Вейн, Безіл Холлуорд; і люди, що сприймають, розмірковують про мистецтво («критики») - лорд Генрі; Доріан Грей. Художник, на думку автора, це той, хто створює прекрасне. Критик це той, хто здатен в новій формі чи за до нових засобів передати своє враження від прекрасного. Можливо тому «художники» дружбу, кохання цінять вище за мистецтво, а «критики» не здатні зазирнути далі оболонки, відкидають справжні почуття і задовольняються побаченими, театральними.