Объяснение:
Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.Я зрозуміла щотреба допомагати усім хто потребує до Подробнее - на -
Характеристика Аліси:
Аліса є центральною героїнею твору Л. Керрола "Аліса в країні Див". Це допитлива та кмітлива дівчинка. Їй все цікаво, тому вона з легкістю побігла за кроликом. У творі вона поводиться дуже чемно та ввічливо. Вона має повагу до всіх, хто її оточує, чим заслуговує хороше ставлення.
Інколи Алісі буває нудно, тоді вона починає шукати собі нові пригоди. Дівчинка завжди мислить позитивно, ніколи не припиняє вірити у себе та свої сили. Вона легко знаходила вихід із самих небезпечних ситуацій, а завдяки своєї товариськості весь час знаходила друзів та помічників
В первый день войны на митинге советских писателей прозвучали такие слова: «Каждый советский писатель готов все свои силы, весь свой опыт и талант, всю свою кровь, если это понадобится, отдать делу священной народной войны против врагов нашей Родины». Эти слова были оправданны. С самого начала войны писатели почувствовали себя «мобилизованными и призванными». Около двух тысяч писателей ушли на фронт, более четырехсот из них не вернулись. Это А. Гайдар, Е. Петров, Ю. Крымов, М. Джалиль; совсем молодыми погибли М. Кульчицкий, В. Багрицкий. П. Коган.
Фронтовые писатели в полной мере разделяли со своим народом и боль отступления, и радость побед. Георгий Суворов, писатель-фронтовик, погибший незадолго до победы, писал: «Свой добрый век мы прожили как люди, и для людей».
Писатели жили одной жизнью со сражающимся народом: мерзли в окопах, ходили в атаку, совершали подвиги и …писали.
О, книга! Друг заветный! Ты в вещмешке бойца весь путь победный До самого конца. Твоя большая правда Вела нас за собой. Читатель твой и автор Ходили вместе в бой.
Среди писателей-фронтовиков были и женщины. Совсем юная Ю. Друнина писала о себе и своих сверстницах:
Нет, это горят не хаты
- То юность моя в огне.
Идут по войне девчата,
Похожие на парней.
Ей же принадлежат незабываемые строки:
Я только раз видала рукопашный.
Раз - наяву. И тысячу - во сне.
Кто говорит, что на войне не страшно,
Тот ничего не знает о войне.
Да, было страшно: земля содрогалась от разрывов бомб и грохота гитлеровских танков, рева самолетов, стонов раненых; было страшно видеть умирающих рядом, но люди совершали самоотверженные поступки. Мне хочется отметить, что писатели рассказывали о жестоких днях правдиво, без прикрас, продолжая традиции Л. Н. Толстого, провозгласившего правду важнейшим принципом творчества.
Произведения писателей звали людей на борьбу против врагов, воодушевляли на подвиги. Глубокое влияние на людей оказывала песня «Священная война» на стихи В. Лебедева-Кумача. Так, например, в своих воспоминаниях командир батальона, попавшего во вражеское окружение, пишет: «Люди, уже отчаявшиеся победить, обрели веру в себя и выиграли сражение, услышав из рубки приемника:
Пусть ярость благородная Вскипает, как волна,
- Идет война народная, Священная война».
Я преклоняюсь перед тем, что, попадая в тяжелейшие условия, писатели и поэты оставались верными своему делу. Татарский поэт Муса Джалиль, будучи тяжело раненным, попал в плен. Но он не сломался, не смирился со своей судьбой, не встал на колени перед врагами. В плену Муса Джалиль создал подпольную антифашистскую организацию. Но поэт был предан, а затем переведен в берлинскую тюрьму Моабит. Брошенный в каменный мешок Моабитской тюрьмы, скованный по рукам и ногам, но не сломленный духом, Муса не прекратил борьбы. Теперь у него осталось единственное оружие - слово.
Не преклоню колен, палач, перед тобою,
Хотя я узник твой, я раб в тюрьме твоей.
Придет мой час - умру. Но знай: умру я стоя,
Хотя ты голову отрубишь мне, злодей