Дядько Максим суворий, але чесний та турботливий. Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про те, що він дбайливий та рішучий.
Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний
Жизнь сложна и таинственна. Она скрывает от нас наше будущее, нашу профессию, но для каждого из нас наступает минута, когда нужно сделать свой выбор: кем же хотим стать? Куда пойти учиться дальше? Можно стать хлеборобом, агрономом, экономистом, строителем или шофером, а можно стать врачом. Но какую бы я ни выбрал профессию, я знаю, что она должна радовать людей и меня, приносить пользу обществу. Именно поэтому свою жизнь я хочу посвятить воспитанию детей. Ведь воспитание — это постоянный поиск, это отсутствие покоя. На мой взгляд, профессия учителя — самая благородная среди всех других еще и потому, что она самая древняя. Человек, прежде чем стать первым в мире скотоводом, охотником и хлеборобом, уже был учителем, воспитателем следующих поколений. Может быть, первый педагог был не столько учителем ребят, сколько любознательным и терпеливым воспитателем. Учеба и воспитание — это неразделимые понятия, которые, как воды многих ручейков, сливаются в одну реку. Сложна и нелегка работа педагога. Разумеется, что быть просто учителем легче. Труднее быть настоящим воспитателем, другом учеников. Я думаю, что настоящий учитель — это человек, который имеет не только глубокие знания, а еще умеет общаться с детьми, воспитывает их честными, работящими, добрыми. Для этого нужно раскрыться полностью. Стать в душе учеником, жить ученической жизнью, детскими интересами и переживаниями, одновременно оставаясь человеком. А это связано со многими трудностями, неудобствами: нужно раньше прийти в школу, больше, чем хотелось бы, побыть среди учеников, а не в учительской, вовремя зайти домой к ученику и вести себя там так, чтобы визит не нанес еще больший вред, а достучаться до «заблудшей» души воспитанника. Большинство учителей именно так и поступают. И хотя это хлопотно, тягостно, но они не могут иначе, не могут быть другими. Потому что они — педагоги, воспитатели, наставники по призванию. В этом смысл их жизни, радость и красота работы. Именно поэтому я и хочу стать учителем. Надеюсь, что смогу найти общий язык с учениками, если буду их уважать, прислушиваться к их мнению, всегда буду стараться понять своих воспитанников. И если мне удастся вырастить их смелыми, честными и гордыми, заботливыми по отношению к родителям и окружающим людям, умеющими быть полезными своему классу, городу, значит, я нашел свое призвание.
Я напишу несколько начал: 1) «Литература — язык, выражающий всё, что страна думает». Я полностью согласна с изречением И. А. Гончарова. Именно литература рассказать, передать и отразить все чувства и переживания народа. Благодаря произведениям таких великих людей, как А. С. Пушкин, Н. В. Гоголь и другим, мы можем многое узнать о былых временах нашей страны, прочувствовать её настрой и быт. Определённые исторические события также оставляют свой след и попадают в литературу. Например, "Капитанская дочка", в ней Пушкин повествовали о событиях Пугачевщины и выразил своё мнение относительно данного происшествия. 2) «Без хорошего читателя не бывает хорошей книги». Автор во время написания произведения всегда вкладывает в свои труды частицу собственной души. Читатель, сумевший прочувствовать это и понять, — хороший читатель. Книга является нитью, которая связывает писателя с читателем. Именно, если читатель смог понять основную мысль, которую заложил в произведение автор, тогда можно сказать, что книга хорошая, потому что у автора получилось донести смысл до читателя.
Дядько Максим суворий, але чесний та турботливий. Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про те, що він дбайливий та рішучий.
Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний