Водить батько зоопарком хлопчика малого.
— Ти ж уважно придивляйся,— поучає строго.—
Он - двогорбий верблюдяра, корабель пустині.
Бач, у нього, дармоїда, два горби на спині.
Він до їжі як дорветься, то вже не зіває:
Сам по горло нажереться? ще й в горби напхає.
О, дивися! Встав на ноги, до бар`єра суне...
Можеш, синку, дулю дати. Ось побачиш, плюне.
А хлопчина рад старатись! Роздражнив тварину,
Тицьнув дулю й заховався батькові за спину.
Як крутнеться та як плюне бісова худоба!
Заліпило батьку очі, заплювало лоба.
Батько хлопця смик за вухо, потім за волосся.
— Ну яке ж ти стерво,— каже,— в кого ти вдалося?
По-перше, як би парадоксально це не звучало, саме суспільство створює такого собі ідола, якому в подальшому сліпо довіряє.
По-друге, автор проводить хронологію створення
цахеса. Все розпочинається із повного захоплення, яке невдовзі перетворюється в страх перед ідеалізованим деспотом та тираном.
Гофман ні в якому разі не висміює нікчемність та потворність цієї істоти. Він в першу чергу ставить перед собою мету розкрити очі самому суспільству, показати, що саме воно є причиною через яку й появляються на світ, такого роду «паразити». Тому й не дивно, що край в якому панує Цахес, існує буз відчуття любові та відданості.
На жаль, сьогодні кількість таких поганих людей зростає. Вони ніколи не відмовляють собі ні у чому. А суспільство лише кориться, не маючи почуття важливості самих себе. Тому потрібно боротися із цахесами, постійно висміюючи їх та показувати їх нікчемність перед силою духу людей.