24 травня 1912 – народився у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. 1921 – йде до початкової школи, відразу до 2 класу 1928 – оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів 1933 – закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту 1933-1939 – вчителював у селах Київщини. 1939 – мобілізований до Червоної армії, учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений. 1941 – перша збірка поезій «Добрий ранок» під редакцією А. Малишка. 1942 – збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» 1943 — в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського. З 1944 – працює у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». 1951 – «Великі перелоги» (1951) (ці 2 розповіді були обєднані воб’ємний роман-хроніку під назвою «Велика рідня». Роман був удостоєний Державної премії Союзу РСР) 1957р. — роман «Кров людська — не водиця», написаний до 40-річчя Великого Жовтня; п’єса «Золота метелиця» 1959р. — роман «Хліб і сіль», який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961р.; 1961р. — роман «Правда і кривда», несподіваний своєю публіцистичною «відкритістю»; 1969р. — роман «Дума про тебе». 1979 – «Чотири броди» останній роман Стельмаха, отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка у 1980р.) 1972 – удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР ряду скликань, академік АН УРСР.
27 вересня 1983 – помер, похований на Байковому кладовищі.
)Повесть М. Горького "Детство" автобиографична. Все, кто окружал Алешу Пешкова вырасти писателю, пусть с болью воспоминаний, обид, но это была школа. Трепетную, еще неосознанную любовь вызвала в мальчике его бабушка — Акулина Ивановна. Человек богатой души, колоритной внешности, обладающий той мудростью, которая свойственна русскому народу. Алексей увидел впервые бабушку, когда ей "за шестой десяток лета-весны перекинулись-пошли". Так, как воспринимала окружающий мир бабушка, никто не мог. От проплывающего мимо берега, от утопленных в небе куполов церквей она могла расплакаться или рассмеяться. А кто еще мог рассказать мальчику такие сказки, что прожженные бородатые матросы просили: "Ну-ка, бабушка, расскажи еще чего!.. " Для Алеши Пешкова бабушка стала тем светом, который должен быть у каждого в жизни. Она стала самым верным его другом, "самым понятным и близким человеком". "Вся она — темная, но светилась изнутри.. . неугасимым, веселым и теплым светом". Бескорыстной любви учился Алеша именно у бабушки, так как дедова семья, куда он невольно попал, жила по суровым правилам, установленным дедом-узурпатором. Вроде бы и в нем изредка проглядывает человек добрый, но защелкивается скорлупа.. . и не перечь, не то расправа будет розгами. Бабушка хорошо знала характер деда, не боялась его, в отличие от других членов семьи. За любого она могла стать горой, если дед не прав. Ее теплом наполнялся дом, ее любовью и светом, живой энергией. Всю душу вкладывала она в заботу о своих детях и внуках. Никому не нужный Цыганок, подброшенный под калитку дома, был принят бабушкой, как родной, она выкормила и выходила мальчика. Работая от зари до поздней ночи по дому, бабушка видела каждого и все, что происходило вокруг, уделяла внимание всем, кто в ней нуждался. А ее героизм во время пожара? Она была равна стихии. Оба, и пламя и бабушка, сражались за мастерскую. Кто кого. Она то, что было ей дорого, было ее домом, хозяйством; огонь сжигал то, что считал своей добычей. Пожар был потушен, бабушка — получила ожоги, но еще и находила слова утешения для других. М. Горький школу щедрости и суровости, любви и злобы, но сам всю жизнь пытался поступки свои анализировать, любовь отдавать, а себя воспитывать. И судьбе, что была у него такая замечательная бабушка.
Жила была в дремучем в лесу Баба Яга и однажды она посмотрела по телевизору передачу "Богиня шоппинга"и решила у своей избушки ноги поменять. Куриные ей показались не такими стройными и красивыми. "А не поменять ли их на телячьи? " - подумалось ей. Поменяла. Мимо волк пробегал, учуял, что телятинкой пахнет. Взял и съел ноги. Рухнула избушка на землю. А на земле-то сыро и сквозняк.Призадумалась Баба-Яга и решила, что проверенное временем гораздо надежнее всяких других ножек . Вернула она избушке своей куриные ножки и продолжает жить в ней припеваючи.)
24 травня 1912 – народився у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. 1921 – йде до початкової школи, відразу до 2 класу 1928 – оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів 1933 – закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту 1933-1939 – вчителював у селах Київщини. 1939 – мобілізований до Червоної армії, учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений. 1941 – перша збірка поезій «Добрий ранок» під редакцією А. Малишка. 1942 – збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» 1943 — в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського. З 1944 – працює у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». 1951 – «Великі перелоги» (1951) (ці 2 розповіді були обєднані воб’ємний роман-хроніку під назвою «Велика рідня». Роман був удостоєний Державної премії Союзу РСР) 1957р. — роман «Кров людська — не водиця», написаний до 40-річчя Великого Жовтня; п’єса «Золота метелиця» 1959р. — роман «Хліб і сіль», який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961р.; 1961р. — роман «Правда і кривда», несподіваний своєю публіцистичною «відкритістю»; 1969р. — роман «Дума про тебе». 1979 – «Чотири броди» останній роман Стельмаха, отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка у 1980р.) 1972 – удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР ряду скликань, академік АН УРСР.
27 вересня 1983 – помер, похований на Байковому кладовищі.