царівна отруїлася яблуком
М.Ю.Лермонтов. Утес
Златое облачко дремало
На персях здоровенных скал.
С утра в дорогу убежало,
По небу, как на карнавал.
И только в бороздах скалы
Скопилась талая вода, и
Гора печальная стоит
И, в одиночестве рыдая,
О чём-то думает...
Ночевала тучка золотая \ На груди утеса-великана; \Утром в путь она умчалась рано, \
По лазури весело играя; \ Но остался влажный след в морщине \ Старого утеса. Одиноко \
Он стоит, задумался глубоко, \И тихонько плачет он в пустыне.
В стихотворении Лермонтова 8 строк, в «переводе» 9 строк. Стихотворный размер оригинала – хорей, «перевода» - ямб. Во второй строфе перевода отсутствует рифма, у Лермонтова обе строфы зарифмованы. Содержательные отличия: У Лермонтова утес старый, одинокий; в переводе – скалы, причем «здоровенные», что не совпадает с образом одинокого старого утеса. У Лермонтова сильный образ морщин утеса, а в переводе просто «борозды». Влажный след у Лермонтова , а в переводе талая вода – неудачная, не соответствующая оригиналу замена. У Лермонтова утес тихонько плачет, в «переводе» - рыдает. Тихонько плакать и рыдать – это не синонимы.
Поэт Лермонтов создал поэтическое творение. «Переводчик» - набор слов, который никого не может взволновать. Утесу Лермонтова сочувствуешь, понимаешь его глубокое одиночество. «Здоровенные скалы» тоже вызывают у читателя чувство, но другое. Они высокие, грозные, отвесные. И совершенно непонятно, почему в первой строфе скал несколько, а во второй это уже гора, и она рыдает в одиночестве. Поэтому перевод имеет слишком мало общего с оригиналом, он не поэтичен, а поэтому и не имеет права существовать рядом с творением Лермонтова.
Федор Тютчев. SILENTIUM!
Молчи, скрывайся и таи\\ И чувства и мечты свои — \\ Пускай в душевной глубине \\ Встают и заходят оне \\ Безмолвно, как звезды в ночи, — \\ Любуйся ими — и молчи.
Как сердцу высказать себя? \\ Другому как понять тебя? \\ Поймёт ли он, чем ты живёшь? \\ Мысль изречённая есть ложь. \\ Взрывая, возмутишь ключи,- \\ Питайся ими — и молчи.
И в оригинале и в "переводе" одинаковое количество строк, размер "перевода" - хорей, размер оригинала - ямб.
"Перевод" мало соответствует оригиналу. Стихи Тютчева написаны высоким стилем, в приподнятых словах и выражениях поэт с пафосом высказывает самые сокровенные свои чувства. "Перевод" же написан площадным языком, содержит жаргонные слова, которые, конечно, никогда не смогли бы передать философскую суть оригинала. Должен заметить, что и у этого перевода есть свои достоинства: он более понятен современному читателю. Мне понравилась строфа: "Сердце точно не расскажет ни о чём, \\ Ты останешься непонятным другим. \\ Высказанное становится враньём.\\ Утаённое - источником благим. \\ Из него ты пей, не поперхнись!" Если бы над переводом работал человек, а не компьютер, и если бы он поискал замену сленговым выражениям, то вполне могло бы случиться, что перевод стал бы достоин хороших отзывов.
Объяснение:
Цар їде, а під час його відсутності у цариці народилася дочка. Але цариця вмирає, ледь повернувся її чоловік. Цар довго горює, але проходить рік, і в палаці з’являється нова цариця. Ця жінка дуже красива, але вдача у неї важка: вона заздрісна, жорстока і норовлива. У цариці є чарівне дзеркало, яке вміє говорити: кожен день цариця милується на своє відображення і щоразу запитує дзеркало, чи вона найкрасивіша жінка в світі. І довгі роки дзеркало правдиво відповідає, що прекрасніше її немає нікого на світі. Але непомітно виростає її падчерка. У царівни з’являється наречений. Цариця, вбираючись перед дзеркалом, як зазвичай, запитує, чи вона найкрасивіша жінка в світі, чекаючи почути звичне: «Ти, цариця, всіх миліше». Але на цей раз вона чує, що не вона, а царівна, її падчерка, прекрасніше за всіх у світі. Тут і проявляється заздрісна і злісна натура цариці: вона кличе свою служницю і наказує їй у що б то не стало погубити царівну: відвести ту в ліс і кинути на поталу вовкам. Чернавка, служниця цариці, дійсно заманює царівну в лісову глушину, виконуючи волю своєї жорстокої пані. Царівна здогадується, що Чернавка замислила її погубити, і благає відпустити, обіцяючи нагородити її, коли стане царицею. Чернавка насправді не відчуває до царівни злих почуттів: вона лише виконувала наказ господині, яке їй самій не до душі, тому вона охоче відпускає царівну і повертається до цариці. Цариця запитує, виконано чи її наказ, і Чернавка обманює її, запевняючи, що зв’язала царівну і залишила на поживу диким звірам. Цар горює про зниклу дочку, а Єлисей, наречений царівни, відправляється на пошуки зниклої нареченої. Царівна, блукаючи по лісі, виходить до великого будинку, захованого в гущавині. Через деякий час з’являються і господарі — семеро братів-богатирів. Царівна залишається в їхньому будинку, веде господарство, але незабаром богатирі пропонують їй вибрати одного з них в чоловіки. Царівна відмовляється, тому що у неї вже є наречений. Тим часом цариця, вважаючи, що її пасербицю давно розірвали вовки, знову заводить розмову з чарівним дзеркалом і дізнається, що царівна жива. Цариця погрозами домагається правди від своєї служниці і вирішує сама погубити пасербицю. Для цього вона переодягається старою жебрачкою і йде в ліс, до будинку семи богатирів, названих братів царівни. Царівна, нічого не підозрюючи, радо приймає мандрівницю; лише сторожовий пес, відчувши зло, голосно гавкає на переодягнену царицю і рветься з прив’язі. Царівна подає уявній злиденній милостиню, а та дарує їй красиве яблуко. Але насправді воно просякнуте отрутою, і ледь царівна відкушує шматочок, як падає бездиханною. Повертаються богатирі. Пес на їхніх очах проковтує отруєне яблуко і вмирає. Брати розуміють, що царівна загинула через чиюсь злобу і заздрість. Спочатку вони збираються поховати її, але царівна не мертва, а спить: тому брати кладуть її в кришталеву труну і підвішують її в гірській печері. Зла цариця нарешті чує від дзеркала довгоочікувану відповідь, що вона прекрасніше за всіх на світі. Наречений царівни шукає її по всьому світу, але ніде не знаходить зниклу наречену. Нарешті він запитує про неї у тих, хто бачить все — у сонця, місяця і вітру. Сонце і місяць нічого не знають про долю царівни; і лише вітер, вічний мандрівник, розповідає королевичу Єлисею про гірську печеру, в якій на шести ланцюгах висить кришталеву труну. У нії, говорить вітер, твоя наречена. Засмучений королевич йде до гори, щоб ще раз поглянути на свою наречену. Від розпачу він розбиває труну, і царівна раптово оживає. Королевич та царівна повертаються до її батька. У цей час цариця в черговий раз розмовляє з дзеркалом і знову чує про те, що царівна прекрасніше її. У нападі люті цариця розбиває дзеркало. При зустрічі з царівною цариця помирає від злоби і заздрості. Казка закінчується весіллям царівни і королевича.