Значення доброти і чуйності в людському житті. Доброта, чуйність, милосердя завжди були притаманні нашому народові. Цілком природним і закономірним вважалося до знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба з голодним, дати притулок бездомному, захистити старого й немічного, скривдженого.
Доброта, чуйність просто необхідна в житті людей і не тільки тим, хто потребує до а й тим, хто надає свою до навіть добре слово може до людині.
Кожна родина намагається виховати добрих, порядних дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника, котрий залишився сиротою, як рідного сина. Любив, іноді балував, привозячи гостинець з кожного рейсу. Стежив за навчанням в школі, привчав до самостійності. Климко зі свого боку відплачував такою ж любов’ю й турботою. Вмів приготувати їжу, прибрати. Організований, чуйний, турботливий — це далеко не повний перелік тих рис характеру, якими був наділений Климко.
На початку війни загинув дядько. Хлопчик залишився без рідні і даху над головою. Але він не йде жити до чужих, щоб не обтяжувати їх. Климко не тільки влаштовується сам, а ще й бере на себе відповідальність за життя улюбленої вчительки з немовлям. Йому боляче стає, коли бачить, як вчителька годує маленьку донечку чаєм замість молока, бо не мають вони за що купити їжу. Тому приймає рішення йти по сіль за 200 кілометрів у Слов’янськ, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше — на молоко для маленької донечки своєї вчительки.
Спільне горе одних людей єднає, а хтось намагається нажитись на чужому нещасті. Зустрічаються Климкові і такі люди, яку втратили людську подобу в час всенародного горя. Це і Бородань з базару, який намагався придбати за безцінь плаття вчительки, і Бочончиха, яка і сухарем не поділиться, ворожка, поліцаї. Та все ж добрих людей більше.
Босий, голодний продибав хлопчина всі 200 кілометрів, дістався Слов’янська. Там на базарі він рятує дівчину від Німеччини під час облоги, назвавши її сестрою. По-іншому не зміг би вчинити Климко, бо він милосердний і знову думає більше про інших, ніж про себе. Самовідданість і доброта хлопчика показана і в епізоді перебувавання його у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. І навіть не дочекався повного одужання — вирушив у дорогу.
Після небезпечної дороги, після важких випробувань повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І, забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Климко постає людиаою, що дбає не про себе, а про інших. Тут і наздогнала його черга з німецького автомата.
Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей — вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність — це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.
Жили были старик со старухой и не было у них детей. Однажды старик заболел, и говорит старухе - ты, бабка вот что сделай, будешь хлеб печь, отломи третью часть, будешь корову доить отлей молока третью часть, будешь пряжу прясть и тоже третью часть откладывай. А когда выздоровлю, сам знаю что я с этим сделаю. так и порешили. Долго болел старик, а бабка как уговорено было, и варила и пряла и ткала на троих, и одну часть каждый раз откладывала. Настала весна и прогнала хворь из деда. Собрал он всё что было отложено, загрузил в телегу и повез в лес. А в лесу в ту пору жила Баба-Ёга, да не та злая из сказок, а добрая волшебница. Зашел дед к ней и говорит: Баба-Ёга моему горю, долго жил я, а наследников себе не нажил, вот не приведи Бог помру я или старуха моя так другого и похоронить по человечески некому будет. Сжалилась баба Ёга и говорит, коли так, вали в котел всё что привёз, но смотри, если хоть раз бабка твоя что или позабыла отложить Короче из котла появился добрый такой мальчишечка, всем хорош, да вот только небыло у него на ноге мизинчика. И не потому, что бабка что зажилиа, а просто мыши поели. принёс дед ребёночка домой и стали они все вместе жить поживать добра наживать.
Attalea princeps это ботаническое название пальмы. Сказка называется так потому что главной героиней так сказать и является эта пальма. В сказке растения растущие в оранжерее могли разговаривать и тому подобное. Сказка же. Рассказывается о том что захотела пальма на волю, и начала чтобы выбраться из неволи (Как она думала) тратила все соки, но росла и росла ввысь. И вот однажды её ветки коснулись потолочных стёкол оранжереи. Уперлись и через некоторое время разбили стекла. Но на улице была зима. И верхушка отмерзла. Оказывается на воле не так уж и хорошо. Затем пришёл хозяин оранжереи. Посмотрел. И приказал спилить её. Ибо колпак дополнительный для пальмы было строить дорого. Вот чем закончилось слепое стремление на "волю". Сказка заканчивается чем что жёлтые листья засыпает снег. Грустная, трагичная, немного жестокая сказка. Но как нельзя лучше показывающая некоторые современные реалии.
Значення доброти і чуйності в людському житті. Доброта, чуйність, милосердя завжди були притаманні нашому народові. Цілком природним і закономірним вважалося до знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба з голодним, дати притулок бездомному, захистити старого й немічного, скривдженого.
Доброта, чуйність просто необхідна в житті людей і не тільки тим, хто потребує до а й тим, хто надає свою до навіть добре слово може до людині.
Кожна родина намагається виховати добрих, порядних дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника, котрий залишився сиротою, як рідного сина. Любив, іноді балував, привозячи гостинець з кожного рейсу. Стежив за навчанням в школі, привчав до самостійності. Климко зі свого боку відплачував такою ж любов’ю й турботою. Вмів приготувати їжу, прибрати. Організований, чуйний, турботливий — це далеко не повний перелік тих рис характеру, якими був наділений Климко.
На початку війни загинув дядько. Хлопчик залишився без рідні і даху над головою. Але він не йде жити до чужих, щоб не обтяжувати їх. Климко не тільки влаштовується сам, а ще й бере на себе відповідальність за життя улюбленої вчительки з немовлям. Йому боляче стає, коли бачить, як вчителька годує маленьку донечку чаєм замість молока, бо не мають вони за що купити їжу. Тому приймає рішення йти по сіль за 200 кілометрів у Слов’янськ, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше — на молоко для маленької донечки своєї вчительки.
Спільне горе одних людей єднає, а хтось намагається нажитись на чужому нещасті. Зустрічаються Климкові і такі люди, яку втратили людську подобу в час всенародного горя. Це і Бородань з базару, який намагався придбати за безцінь плаття вчительки, і Бочончиха, яка і сухарем не поділиться, ворожка, поліцаї. Та все ж добрих людей більше.
Босий, голодний продибав хлопчина всі 200 кілометрів, дістався Слов’янська. Там на базарі він рятує дівчину від Німеччини під час облоги, назвавши її сестрою. По-іншому не зміг би вчинити Климко, бо він милосердний і знову думає більше про інших, ніж про себе. Самовідданість і доброта хлопчика показана і в епізоді перебувавання його у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. І навіть не дочекався повного одужання — вирушив у дорогу.
Після небезпечної дороги, після важких випробувань повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І, забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Климко постає людиаою, що дбає не про себе, а про інших. Тут і наздогнала його черга з німецького автомата.
Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей — вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність — це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.