Чацкий по отношению к Софье имеет серьезные намерения. Его любовь к ней искренна и горяча. При первом же своем появлении он изливает ей свою душу, смело объясняясь ей в любви, уверяя Софью в том, что кроме нее весь мир кажется ему «прахом и суетой». В нем нет ни капельки фальши и двуличия О силе его чувств можно судить по тому, как он тяжело переживает отказ Софьи. Доходит даже до того, что Чацкий обвиняет Софью в том, что она его «завлекла надеждой», хотя на самом деле никакой надежды она ему не подавала. Наоборот, Софья все время старалась уйти от него, как только начинала говорить с ним. В таком несправедливом обвинении виноват ослепленный горем здравый смысл героя.
Именно из-за этого он так несправедлив и запальчив, потому что в своих действиях он полагается на сердце, а не на ум. Отсюда и те неловкие положения, в какие он частенько попадает. Но все сказанное не только не принижает образ главного героя, а наоборот, делает его еще человечнее и правдивее. От этого он становится еще ближе зрителю. Он лишен той схематичности, которым ранее наделяли никогда не делающего ошибок положительного героя.
Зовнішність івана сили: «двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення іван сила не квапився. його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. » іван, котрий у селі звик до постійної роботи, найгірше переносив байдикування. івана у столиці вражало все, а найперше — рух. усе тут кудись поспішало, бігло, летіло, метушилося. зовсім не так, як у горах, де можна запросто прилягти на травичці й спостерігати, як повільно пливуть хмари. бідолашний хлопець ніколи не мав справи зі стількома ножами, виделками, ложками, тому аж спітнів, повторюючи уважно за господарем його рухи. упертість «та іван був упертий від народження. а тому мучився, але їв, як і доктор. брякусу це .» брякус влаштував його у пристойний гуртожиток, де мешкали студенти. попри грошову винагороду, яку сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. до обіду іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал. зневага до алкоголю: в івана гуло в голові, адже алкоголю він ніколи не вживав. і взагалі, вів здоровий спосіб життя. віра в бога: «між тим іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «боже, ! » загибель брякуса сильно вплинула на верховинця. він до всього збайдужів, навіть втратив апетит. в івана аж потемніло в очах. хоч і не мав з маруською нічого, але вона була для нього, як ікона, котрій щовечора молився. іван згадав її карі , рівненький носик, і губки, чорну косу до пояса — і всередині аж защеміло. а які вона готувала вареники! іван провів вуйка до потяга, передавши грошей батькам: «хай мама зготують галушок зі шкварками для всієї вулиці». зажурений, повертався він до цирку. наполегливість, цілеспрямованість: він почав тренуватися і по можливості навіть брати уроки. бо одне діло — гнути залізо, а зовсім інше — перемагати таких же силачів, як і сам. іван з легкістю виконував свої номери: «залізне серце», витягування цвяхів з дошки, розбивання каменюки на грудях, «зуби мамонта», «залізний ніс». насамкінець парубійко на шиї зігнув залізничну рейку. шокована публіка не шкодувала долонь. після того злощасного поєдинку в лондоні у нього був кепський настрій. він шкодував боксера, кар’єра якого так несподівано обірвалася. іван замкнувся в собі і навіть зі своїми колегами став неговірким. іван сила тепер виступав у римському шоломі з пишним пір’ям, аби про всяк випадок убезпечити себе від випадкового удару в травмоване місце. іван, як завжди, добре наївся, зробив силову гімнастику, погрався з мавпочкою, послухав поради міхи, попригортав до грудей мілку (два підходи по двадцять разів) і вирушив на ринг.
Именно из-за этого он так несправедлив и запальчив, потому что в своих действиях он полагается на сердце, а не на ум. Отсюда и те неловкие положения, в какие он частенько попадает. Но все сказанное не только не принижает образ главного героя, а наоборот, делает его еще человечнее и правдивее. От этого он становится еще ближе зрителю. Он лишен той схематичности, которым ранее наделяли никогда не делающего ошибок положительного героя.