Великий русский поэт и писатель Александр Сергеевич Пушкин написал роман "Дубровский". Но что он хотел сказать этим? Что передал. На эти вопросы у всех разные ответы. Кто-то может его считать коварным человеком, творящим зло. А другой скажет, что это человек, с искренне чистой душой, делавший все во имя любви.
Все же довести мою мысль до конца будет, увы, не просто!
Совершая такие поступки, как грабеж, разбой и даже убийство, всегда он следовал любви. Занимался он этим, за покойного отца, которого погубил хозяин всех тех людей, которым он отомстил. Далее, полюбивши молодую Марию Троекурову, увязался за ней. Остается лишь добавить, что я считаю мл. Дубровского героем, главным героем романа.
Главный герой повести А. С. Пушкина «Дубровский» — молодой барин, образ которого показан в развитии. Перед нашими глазами проходит целый ряд событий из жизни Владимира Дубровского, и постепенно мы узнаем о нем много нового.
Знакомимся мы с Владимиром в III главе и узнаем, что он «лишился матери с малолетства», почти не знал своего отца, с восьми лет воспитывался в Кадетском корпусе (закрытом военном училище для детей дворян) и «выпущен был корнетом в гвардию». Отец не жалел денег для его приличного содержания, и Владимир вел в Петербурге жизнь, принятую в его кругу: был расточителен, позволял себе роскошные прихоти, играл в карты и «входил в долги», не заботясь о будущем, надеясь рано или поздно найти богатую невесту. Но однажды он получил из дома письмо с тревожными известиями, и с этого дня жизнь его круто изменилась. Несмотря на то, что Владимир мало знал своего отца, он был к нему «романтически» привязан и готов был уйти ради него в отставку. Приехав домой, Владимир застал отца в плачевном состоянии, дела были запущены, и никто не смог дать ему нужные объяснения. Срок подачи апелляции закончился, и Кистеневка перешла Троекурову. Судейские, прибывшие «вводить во владение» нового барина, грубо и неуважительно вели себя по отношению к молодому Дубровскому. И тогда на его защиту выступили дворовые. Назревал бунт. Сам Владимир кипел от негодования, но, несмотря на свою молодость, обладал
рассудительностью, его уважали, к его мнению прислушивались. Ему удалось погасить первую вспышку негодования крестьян, но дальнейшие события вынудили его самого совершить поступки, которые вывели его на путь защитника угнетенных, народного мстителя.
Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.