У кожної нації є свій духовний поводир. У поляків це А. Міцкевич, у
росіян О. Пушкін, в англійців Дж. Байрон. Для України Тарас Григорович
Шевченко. Оскільки українці довго йшли до своєї державності, то творчість
таких геніїв була неналежно оцінена, інтерпретована на вигідний чужій владі
лад. І тільки на перший погляд може здатись, що всі твори Кобзаря вже
розібрані по рядочку, але насправді нам треба ще багато наново відкрити,
переосмислити і познайомити світ з нашим, українським Шевченком – не
селянським поетом, а генієм-інтелігентом, що заклав дужі підвалини
національної свідомості українців.
Головне завдання сучасних літературознавців полягає в тому, щоб
подивитися на творчість Тараса Григоровича з різних кутів, змінити
стереотипи сприйняття його творів в Україні і відкрити Шевченка для світу
знову. Такі спроби вже зробили О. Забужко (міфологічна інтерпретація),
В. Яременко (історіософський аналіз), О. Яковина (образ Богородиці),
О. Гордієнко (образи західноєвропейської драматургії іу поемах Шевченка),
Т. Бовсунівська (біблійний паралелізм), Л. Плющ, О. Сирцова (Т. Г. Шевченко
як релігійний мислитель), Г. Клочек (сучасна інтерпретація поезії Шевченка в
школі). Одне з найповніших досліджень біографії Кобзаря зробив П. Зайцев.
Також цим питанням займались І. Дзюба, С. Цвілюк, Г. Грабович, Ю. Івакін,
І. Айзеншток, Ю. Ковтун. Не кажучи вже про дослідження визнаних класиків
літературної критики: І. Франка, В. Щурата, М. Драгоманова, С. Єфремова.
Багато досліджень генія Шевченка не тільки як поета, а й художника,
фольклориста, знавця біблійних текстів, і навіть співака.
Обсяг Шевченкіани (книги, статті, розвідки різними мовами світу) дуже
великий і постійно поповнюється. Але чи не втратили ми самого Шевченка за
всіма формальностями, пафосом і пишними промовами? Різні політичні
обставини, нові літературні течії намагалися привласнити Кобзаря, прочитати
його на свій лад. На мою думку, найбільш об’єктивно і професійно до
вивчення творчості Шевченка підходив Іван Франко: «Його «Кобзар» для нас
Объяснение:
Объяснение:
Крупное сражение между объединённым русским войском во главе с московским великим князем Дмитрием Донским и войском темника и беклярбека части Золотой Орды Мамая, состоявшееся 8 сентября 1380 года в районе к югу от впадения реки Непрядва в Дон, на Куликовом поле. Решающая победа русских войск в Куликовской битве стала важным шагом на пути к восстановлению единства Руси и будущему свержению золотоордынского ига, которое в эпоху, последовавшую за Куликовской битвой, существенно изменило свой характер в сторону большей самостоятельности великих московских князей.