У романі В. Скотта "Айвенго" виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.
Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.
Ровена — знатна Саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов'язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем'я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, "щоб вижити в цьому жорсткому світі".
Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.
Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ
Я вважаю, що мріяти - це досить добре, оскільки так у нас є можливість перетворити буденність у яскраві, сповнені радості моменти.
Своє життя мені важко уявити без мрій. Саме вони надихають до нових звершень, ставлять переді мною цілі, а також просто радують, особливо тоді, коли збуваються.
Як і будь-яка людина, я часто мрію про звичайні речі: щоб мені купили щось нове.
Але є важливіше, про що мрію найбільше - це здоров’я, благополуччя, щастя моєї сім’ї і мене зокрема. Коли людина здорова, чудово себе почуває, то у неї одразу піднімається настрій. Хочу щоб мене оточували вірні друзі, а із близькими все було добре.
Я дуже люблю подорожувати, тому найчастіше мрію про цікаву поїздку. Завдяки їй можна дізнатись нове, познайомитись з новими людьми, вивчити звичаї та традиції певної країни. Найбільше люблю місця з цікавою історією і ще в дитинстві я хотіла стати археологом. Мрію потрапити до Індії. Мене цікавить її культура, люди, а також одяг(дуже хочу купити собі сарі).
Ще одна моя мрія - полетіти до космосу. Звичайно, це звучить дивно, оскільки я - звичайна людина і щоб здійснити таке бажання потрібні великі кошти і міцне здоров’я. Але мене це не лякає. У майбутньому хочу досліджувати Всесвіт, можливо, знайти планети на яких теж можливе життя.
А поки я ще дитина, то тільки мрію про такі великі речі. Щоб добитись чогось у житті слід добре вчитись і мати хороші умови для створення свого майбутнього. Зараз в Україні війна і найбільше чого я хочу - це миру як у своїй країні, так і в усьому світі.
Отже, що я можу сказати як висновок: мріяти ніколи не пізно і це чудово наповнюватиме ваше життя барвами
Непринцев войну, но ничего его не могло удивить. Ему казалось, что все пережито. Вдруг ему на глаза попалась поэма Твардовского, которая живо передавала жизнь простого солдата. Произведение было настолько реалистично, что перед глазами художника Василий Теркин предстал, как живой.
На своем полотне Непринцев изобразил солдат, которые расположились на отдых. Один солдат что-то говорит, другой – курит. В общем, каждый занят своими делами, но всех их объединяет любовь к Родине. Они спокойны, веселы, так что даже не верится, что эти люди только что смотрели смерти в глаза.
За спиной солдат возвышается величественный город, который поражает воображение своим размахом. Этот город манит к себе, призывает людей к победе. Сразу становится ясно, что люди сражаются за свою свободу, за свободу родной земли. Люди показаны такими веселыми, почти беззаботными не случайно. Они отстаивают правду, которая врагу кажется недоступной.
Для придания торжественности картине автор использовал белые краски, которые дают надежду на счастливый исход боя. Эта картина мне понравилась оптимизмом и жизнерадостностью. Хотя на полотне есть и темные краски, но побеждает чистота и вера в светлое будущее.