Родился в деревне Загорье (Смоленская губерния) в семье крестьянина-кузнеца. Учился в сельской школе, затем в Смоленском педагогическом институте, но с третьего курса ушёл и в 1939 окончил Московский институт философии, литературы и истории.
Писать стихи начал рано: в 14 лет отважился послать их в смоленскую газету «Рабочий путь», где тогда работал М. Исаковский, который юному поэту напечататься.
В 1936 была издана первая его крупная поэма «Страна Муравия». Она получила широкую известность.
В 1939 был призван в Красную Армию, участвовал в завоевании Западной Белоруссии. С началом войны с Финляндией уже в офицерском звании находился на фронте в качестве военного корреспондента. В годы Великой Отечественной войны работал во фронтовых газетах.
Очень широкую известность получила поэма Твардовского «Василий Теркин» (1941-1945). Это произведение стало главным в творчестве поэта. В 1946 закончил начатую ещё в войну поэму «Дом у дороги». В 1950-1960 была написана поэма «За далью – даль». Наряду со стихами Твардовский писал прозу: в 1947 опубликовал книгу о минувшей войне «Родина и чужбина».
В 1950 -1954, 1958 -1970 был главным редактором журнала «Новый мир», мужественно отстаивал право на публикацию каждого талантливого произведения, попадавшего в редакцию.
Вскоре после снятия с поста и практически полной смены редакции журнала умер от рака легких.
Объяснение:
Коли війна тільки починалась і я продивлялась відео з Донбасу, слухала російську брехню в ЗМІ, у мене, звичайно, виникали відчуття люті, ненависті.
Сьогодні я абсолютно спокійно ставлюсь до сепаратистів, "ватників", "рашистів", Путіна і т.д. Вони перестали викликати емоції.
Раджу, раціонально подивитись на ситуацію. У Росії, точніше режиму який нею керує, є свої інтереси, які він переслідує тими методами, на які він здатен. Зрозуміло і те, що у цій війні Кремль зробив ставку на найменш освічених, найменш культурних, найбідніших – "народ Новоросії".
Сьогодні, на День Незалежності, мережі переповнені прокляттями на адресу тих, хто влаштував сталінський "парад полонених" у Донецьку. Крики: "Зіпсували свято"! "Як жити з цими людьми"?!.
Так, вони такі. А що Ви очікували, зважаючи на те, що ми уже бачили за минулі місяці? Як бабка хрестить кадировця на площі Донецька і дарує йому квіти. Як "ополченці" фотографуються на фоні розіваного гранатою українського бійця. Як підліток-переселенець показує середній палець портретам Небесної сотні...
Не витрачайте емоцій. Спокійно подумайте, як саме Ви можете до Україні перемогти у цій війні? Яким чином можна ідентифікувати, засудити і позбавити виборчого права усіх тих, хто активно підтримував ДНР, топтав прапор, свистів від збудження сьогодні на площі в Донецьку (якщо Донецьк лишиться у складі України)? Як оновити парламент, щоб туди не пролізли старі кадри, які добивають державу? Як не дати виборцям продати голоси за гречку? Як провести реформи, які нарешті змусять цю країну розвиватись?
УКРАЇНІ ПОТРІБЕН КОНСТРУКТИВ, а не ненависть.
Ненависть змушує помилятись. Вона руйнує. Вона приводить до влади негідників, популістів, військові хунти, радикальні партії. Вашу ненависть провокують саме тому, що це вигідно ворогу. Скоріше за все, саме тому проводити парад полонених деенерівцям наказали кремлівські куратори.