На верхв' Скель Червоних,
Скель Велико Площини,
Там стояв Життя Владика,
Гтч-Манто могучий,
з верхв'я Скель Червоних
Вн до для себя звав народи,
Звдусль людей скликав вн.
Вд слдв його неслася
тремтла в сяйв ранку
Рчка, падаючи з круч
займаючись мтлою.
провв перстом Владика
Путь лучкову по долин
сказав, проввши, рчц:
"Ось тоб навк дорога".
Вд червоного бескета
Одломив рукой камнь
злпив з нього люльку,
оздобив взерунком.
А над рчкою вн вирвав
Очеретяну стеблину
цибух зробив для люльки;
червоною кожурою
з лози набив вн люльку,
дихнув на лс зелений.
вд подиху у лс
Загойдались раптом вти,
зустрвшись, зайнялися;
на горах на високих
Запалив м Люльку Згоди
Гтч-Манто могучий
На ознаку, що на раду
Вс народи вн склика.
Вився дим повол, тихо
В сяйв сонячного ранку:
Спочатку мов темна смужка,
Потм наче синя пара,
Пакруглявся у повтр,
Як зимою лс верхв'ям,
Снжно-блими клубками
Дивться також
Плив все вгору, вище й вище,
торкнувся врешт неба,
розлився, розкотився
В сизих хвилях над землею.
з долини Тавазента,
з долини Вайомнга,
з лсно Тоскалузи,
Вд Скелястих Гр далеких,
Вд озер Крани Снгу,
Звдусль ус народи
Дим угледли на неб,
Дим, що йшов з Люльки Згоди.
пророки всх людв
произнесли: "То Поквана!
Сим дальним синм димом,
Що розгою в неб в'ться,
Що рукой наче кличе,
Гтч-Манто могучий
Зве до себе на пораду
Всех людей, ус народи".
По ручках, лугах збгались
збиралися народи:
Йшли Чоктоси Команч,
Йшли Гурони Мендени,
Делавери Могоки,
Йшли Шошони Омоги,
Пони йшли Чорноног,
Оджибуе Дакоти
До Велико Площини
Перед свтл Бож оч.
В зброях вс, в яскравих фарбах,
Як дерева в час осннй,
Наче ранок на свтанн,
Вс зйшлись вони в долин
З ворожнечею у душах.
В х глазах смертельний виклик,
В х серцях звряча лютсть,
Вкове бажання помсти
Заповт страшний вд предкв.
Але тихо ласкаво
Подивився Милосердний,
Гтч-Манто могучий.
Наче батько, подивився
На дитячу ворожнечу
простяг над ними руку,
Тнь руки простяг над ними,
Щоб серця х заспокоть,
Втихомирити х душ.
ясний величний глас,
Як поток, що з гр несеться,
Як поток, що пада в пррву,
Пролунав до всх народв:
"Дти! Слухайте уважно
Мудре слово пораду,
Що вам скаже, нерозумним,
Той, хто дав життя всм людям.
Дав я землю для вас для ловв,
Дав для вас води для рибальства,
Дав ведмедя бзона,
Дав вам сарну оленя.
Дав бобра для вас козарку,
Напустив я риби в рки,
На болота бешеных птахв,
Що ж примушу вас нищить,
Убивать один другого?
Я стомивсь вд ваших сварок,
Вд незгод суперечок,
Вд кривавих вйн народних,
Молитов про помсту люту...
Ваша сила тльки в згод,
А безсилля в ворожнеч!
Помирться ж, мо дти,
Будьте друзями, братами!
Пророк на землю прийде,
покаже для вас дорогу
До покути, до выручилння.
ви мусите коритись
Всм його порадам мудрим.
на зораному пол
Ралом прац любов
Зйдуть квти дол-щастя.
Дти! Слухайте Пророка,
Бо потонете у кров,
Бо пов'янете, як листя.
Окунться ж ви в джерело,
Що срблиться перед вами,
Змийте фарби, фарби бою,
Змийте з тла плями кров,
Заройте свою зброю,
Люльки висчть з камння,
Очерету наламайте
, оздобивши х пр'ям,
Запалть соб на згоду
живойть вки братами!"
Так сказав Життя Владика.
покидали на землю
Вояки ганебну зброю,
Поскидали вс убрання
з оленячо шкури
до берега побгли
Змити фарби плями бою.
Вд слдв Творця лилася
Рчка хвилею светлою,
Обмивала кров на тл
, обмивши, червонла,
, спускаючись все нижче,
З кров'ю змшана, зникала.
Змивши фарби, плями бою,
Вояки на сберегал вийшли
у землю зарыли
Сво палиц зброю.
дтей свох Владика,
Гтч-Манто могучий,
Стрв усмшкою светлою.
з червоного камння
Вс зробили мовчки люльки,
Очерету наламали
оздобили х пр'ям,
ти додому стали
В ту хвилину, як завса
Темних хмар заколихалась
у дверях свтлих неба
Гтч-Манто сховався,
Оповитий блим димом,
Блим димом Люльки Згоди.
Объяснение:
Объяснение:
Ромео і Джульєта дуже кохали один одного, не дивлячись на труднощі,через які їм довелось пройти.Вони боролись за свою любов, через заборону батьків, були готові на все заради одного.Не зважаючи на те, що у них була різниця у віці, вони закохались, можна сказати с першого погляду і любили один одного до нестями.
Їхнім батькам не подобалось те, що вони кохають один одного через сварку, але коли в кінці твору і Ромео, і Джульєта померли, вони зрозуміли, що це все було марно, якби вони змирились з цим, можливо цього б не трапилось, але було вже запізно.
Ромео і Джельєтта померли через те, що подумали,що втратили один одного.Їхня любов була настільки сильна, що вони не змогли змиритись з втратою.Можна сказати, вони були нерозлучні.