У житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли необхідно зробити певний вибір. І тут ми замислюємося — як правильно вчинити, як краще зробити? У підсумку ми приймаємо рішення, яке вважаємо правильним. Але чи завжди правильний вибір можна назвати моральним?
Кожен з нас впевнений, що приймає оптимальне рішення, яке дозволить з честю вийти з найскладнішої ситуації. Наприклад, ви спізнюєтеся до школи. Щодуху біжите на маршрутне таксі й випадково зачіпаєте літню людину. Вона падає, насилу намагається піднятися… А ви продовжуєте поспішати, на ходу кинувши слова вибачення, але не запропонувавши їй руку до З одного боку, вас можна зрозуміти — ви спізнюєтеся і це може привести до серйозних неприємностей у школі та вдома. Але чи правильно ви вчинили? Звичайно, ні!
Швидко прийнявши рішення, яке здається нам в цей момент єдино вірним, ми можемо мимоволі завдати шкоди іншим людям. Літня людина, яку ви зачепили, потихеньку підніметься. А може, й ні… Ви цього, швидше за все, не побачите, бо вже поїдете. Але ж може статися так, що людина при падінні отримала серйозний удар або навіть перелом. Мало хто знає, що у літніх людей переломи іноді не зростаються, вони залишаються інвалідами або гинуть. Як ви думаєте, чи виправданий буде ваш вчинок? Чи дійсно уникнути запізнення було важливіше здоров’я або життя іншої людини? Ні, не важливіше!
Тому завжди намагайтеся приймати рішення, які враховуватимуть не тільки ваші інтереси, а й інтереси людей, що вас оточують. Хто знає, може бути, завтра вам назустріч теж попадеться той, хто дуже поспішає, і ви опинитеся на місці тієї літньої людини, яку зачепили сьогодні…
Народився в сім'ї шевця. Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті на вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Объяснение:
Пушкин выдумал эти исторические действия не основываясь на факты