До художніх особливостей творів Дж. Байрона «Мазепа» та «Паломництво Чайльд Гарольда» належать усі зазначені, ОКРІМ А стилістичної яскравості Б об'єктивності зображення. В синтезу ліризму та іронії Г динамічності сюжету Д метафоричності
Гетьман Іван Мазепа є найвідомішим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур.
Образ українського гетьмана дістав відображення в поемах О. Пушкіна «Полтава» (1828), К. Рилєєва «Войнаровський» (1825), В. Гюго «Мазепа» (1829), трагедії Ю. Словацького «Мазепа» (1839), драмі Р. Готтшаля «Мазепа» (1865) та ін. Образ Мазепи надихав і українських письменників — Є. Руданського, Б. Лепкого, В. Сосюру.
Цей коротенький перелік свідчить про те, що постать українського гетьмана була справді яскравою, де була дійсно непересічна особистість, а саме такі привертали увагу романтиків. І саме про таких людей, як Мазепа, складають легенди і міфи. Так і в поемі про українського гетьманаБайрон поєднав історичну правду та романтичний міф.
Інтерес Байрона до Мазепи був викликаний ще й тим, що бунтарські настрої поета збігалися зі сприйняттям образу Мазепи в Європі — як прикладу героїчного служіння батьківщині, через що український гетьман став для європейців одним з найшановніших діячів в української історії.
Згадаємо риси романтичного героя: він обов'язково незвичний, трагічний, самотній, вигнанець і бунтар, розчарований у житті, суперечливий, гордий, із сильним характером, здатний протистояти суспільству, пристрасний.
Я вважаю, що Мазепа з поеми Байрона — саме такий, отже, романтичний герой.
Він, по-перше, має риси романтичного героя: яскравий, незвичний, гордий, самотній, трагічний, бунтар і вигнанець.
Майбутній гетьман вирізнявся серед інших незвичайною красою та тим, що тепер називають харизмою: «Вродливий красень з мене був». Він мав «і молодість, і миць», незвичайний успіх у дам, заслужив собі право бути біля короля Яна-Казимира і набув чимало заздрісників. Це зробило його самотнім. Мазепа бунтує проти правил суспільства, в якому кохання не є причиною для шлюбу, в якому підступи і зрада — звичайне явище. Він порушує закони суспільства, в якому живе, коли пристрасно віддається коханню до Терези, коханню, яке зберіг на все життя. Коли Мазепа згадує молодість, розважаючи пораненого короля Карла після бою, який вони програли, гетьман зізнається: «вогонь безсмертний не помер». Така сильна пристрасть в дусі романтичного героя. Але вона веде до трагічних наслідків, з якими йому довелося боротися на самоті.
Ф. И. Тютчев – известный русский поэт XIX века. Его творчество очень эмоционально и разнообразно: в нем мы услышим и шум весенних вод, и первый гром, и страдания от безответной любви, и философские размышления о смысле жизни. Философская лирика – одна из тем его литературного наследия. Обратимся к одному из таких стихотворений. Слово «Silentium» переводится с латыни на русский язык как молчание. В этом слове и заключена основная мысль стихотворения – одиночество поэта, его внутренний
мир, скрытый от посторонних глаз. Стихотворение было написано в 1830 году, впервые напечатано в пушкинском журнале «Современник» . Поэт долго работал над ним, тщательно оттачивая каждое слово. Произведение состоит всего из трех строф, но они наполнены очень глубоким смыслом, и каждую строфу можно считать отдельной частью стихотворения. Первая строфа начинается и оканчивается одинаковым глаголом «молчи» , это же слово – в конце каждой из строф. Не случайно поэт повторяет его, акцентирует именно
на нем внимание читателя. В этом слове – одновременно и тема, и идея стихотворения. Где же, по мнению Тютчева, должны храниться самые сокровенные мечты и чувства поэта, Человека? Пускай в душевной глубине Встают и заходят оне Безмолвно, как звезды в ночи… Эпитет «в душевной глубине» подчеркивает недоступность внутреннего мира человека для окружающих, он скрытен от посторонних глаз.
Читая эти строки, мы представляет себе тихую ночь, звездное небо, и такое сравнение не случайно. Звезды безмолвно (наречие имеет одинаковый корень со словом «молчание» ) всходят на небосклоне, так же и человеческие мысли рождаются в его душе. Космос необъемлем и велик так же, как внутренний мир человека. Вторая часть начинается риторическими вопросами: Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, чем ты живешь?
Прощай, отец.. . дай руку мне: Ты чувствуешь, моя в огне.. . Знай, этот пламень с юных дней, Таяся, жил в груди моей; Но ныне пищи нет ему, И он прожег свою тюрьму И возвратится вновь к тому, Кто всем законной чередой Дает страданье и покой.. . Но что мне в том? - пускай в раю, В святом, заоблачном краю Мой дух найдет себе приют.. . Увы! - за несколько минут Между крутых и темных скал, Где я в ребячестве играл, Я б рай и вечность променял.. Когда я стану умирать, И, верь, тебе не долго ждать, Ты перенесть меня вели В наш сад, в то место, где цвели Акаций белых два куста.. . Трава меж ними так густа, И свежий воздух так душист, И так прозрачно-золотист Играющий на солнце лист! Там положить вели меня. Сияньем голубого дня Упьюся я в последний раз. Оттуда виден и Кавказ! Быть может, он с своих высот Привет прощальный мне пришлет, Пришлет с прохладным ветерком.. . И близ меня перед концом Родной опять раздастся звук! И стану думать я, что друг Иль брат, склонившись надо мной, Отер внимательной рукой С лица кончины хладный пот И что вполголоса поет Он мне про милую страну. . И с этой мыслью я засну, И никого не прокляну!...
Гетьман Іван Мазепа є найвідомішим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур.
Образ українського гетьмана дістав відображення в поемах О. Пушкіна «Полтава» (1828), К. Рилєєва «Войнаровський» (1825), В. Гюго «Мазепа» (1829), трагедії Ю. Словацького «Мазепа» (1839), драмі Р. Готтшаля «Мазепа» (1865) та ін. Образ Мазепи надихав і українських письменників — Є. Руданського, Б. Лепкого, В. Сосюру.
Цей коротенький перелік свідчить про те, що постать українського гетьмана була справді яскравою, де була дійсно непересічна особистість, а саме такі привертали увагу романтиків. І саме про таких людей, як Мазепа, складають легенди і міфи. Так і в поемі про українського гетьманаБайрон поєднав історичну правду та романтичний міф.
Інтерес Байрона до Мазепи був викликаний ще й тим, що бунтарські настрої поета збігалися зі сприйняттям образу Мазепи в Європі — як прикладу героїчного служіння батьківщині, через що український гетьман став для європейців одним з найшановніших діячів в української історії.
Згадаємо риси романтичного героя: він обов'язково незвичний, трагічний, самотній, вигнанець і бунтар, розчарований у житті, суперечливий, гордий, із сильним характером, здатний протистояти суспільству, пристрасний.
Я вважаю, що Мазепа з поеми Байрона — саме такий, отже, романтичний герой.
Він, по-перше, має риси романтичного героя: яскравий, незвичний, гордий, самотній, трагічний, бунтар і вигнанець.
Майбутній гетьман вирізнявся серед інших незвичайною красою та тим, що тепер називають харизмою: «Вродливий красень з мене був». Він мав «і молодість, і миць», незвичайний успіх у дам, заслужив собі право бути біля короля Яна-Казимира і набув чимало заздрісників. Це зробило його самотнім. Мазепа бунтує проти правил суспільства, в якому кохання не є причиною для шлюбу, в якому підступи і зрада — звичайне явище. Він порушує закони суспільства, в якому живе, коли пристрасно віддається коханню до Терези, коханню, яке зберіг на все життя. Коли Мазепа згадує молодість, розважаючи пораненого короля Карла після бою, який вони програли, гетьман зізнається: «вогонь безсмертний не помер». Така сильна пристрасть в дусі романтичного героя. Але вона веде до трагічних наслідків, з якими йому довелося боротися на самоті.