Київський князь Ярослав правив Руською землею довго та вдало. Тому на Русі та в інших землях його прозвали Мудрим. Свою столицю — Київ — князь прикрасив не гірше від Константинополя. Три кам'яні брами вели до міста. Найкрасивіша з них називалась Золоті ворота, тому що позолочена мідь вкривала їх стулки. Дехто натякав князю на його марнотратство: навіщо та позолота? І навіщо церкву поставлено на пагорбі?
Але князь Ярослав знав, що робив. Ворота — лице міста. Нехай усі — і чужоземці, і мандрівники, і друзі, та й вороги також — одразу бачать, який багатий, красивий та могутній Київ.
Князь звів у місті нові храми: Георгіївський, бо християнське ім'я Ярослава було Георгій, та Іринівський, бо дружину Ярослава, шведську принцесу Інгігерду, охрестили Іриною. А головну церкву землі Руської, серце митрополії, він присвятив мудрості — Софії, якій поклонялися мешканці Візантії.
Собор було закладено на місці переможної битви киян з печенігами. Йому було відведено найвище місце в місті. Перед мандрівником, через яку б браму він не увійшов до Києва, відкривався багатокупольний Софійський собор. Софія Київська була не тільки величною, але й живописною. Вона гармонійно розросталась у висоту і вшир. Храм не був біленим, як нині, а цегла, з якої його було збудовано, чергувалася з рожевим каменем, що прикрашало його стіни.
Мозаїки Софії Київської спершу займали велику площу — шістсот сорок квадратних метрів, з яких збереглось тільки двісті шістдесят. Вони є найбільшим пам'ятником монументального мозаїчного живопису, що дійшов до нас у своїй первісній "расі.
Гектор ни разу не упрекнул Елену в том,что это она виновата во всех бедах троянцев,ни ее,ни своего брата-Париса,который и похитил Прекрасную Елену.Иногда Гектор досаждает брата,но стоит тому лишь извиниться и тот сразу простит. Гектор любящий муж и отец. Из-за паники троянцы в спешке закрывают ворота и забывают о Гекторе.На какое-то мгновенье даже испугался могущественного Ахилла. В словах Гектора отсутствует высокомерие. Он обращается как равный к равному . Ахиллес же обнаруживает полное пренебрежение к противнику"Гектор проклятый "," как между волками и ягнятами согласия никогда не будет", Гнев и "печаль моя по друзьям моим убитых лютым тобой!" Двигают Ахиллом. Для Гектора - "Там только , где кости ключицы сочетают шею с плечами , Горло белел , скорее души там достигает гибель ... " Для Ахилла единственным его уязвимым местом была пята. Гектор знал о слабое место Ахилла. Почему тогда он не воспользовался этим знанием ? Определенной была в этом поединке именно смерть Гектора,и он,это понимая,все равно встречает свой последнее время лицом к своему противнику. Главная вина Ахилла заключается в потере чувства меры.Он чрезмерно любит излишне ненавидит,излишне сердится,обижается,мстит.Вероятно,в этом и заключается его трагическая вина.Он нетерпеливый,неудержимый.Даже ближайший к нему Патрокл опасался вспыльчивости Ахилла и его гнева. И Гектор и Ахилл - лучшие из лучших среди участников Троянской войны Оба сильные,мужественные,выносливые,истинные воины ,прекрасно владеют всеми видами тогдашней оружия. Не случайно Гомер поочередно называет их " богоравным " Однако главным отличием является чрезвычайная человечность порядочность Гектора и чрезмерная гневливость и жестокость Ахилла .
1. Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі. І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора . Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю. Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера. Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
Київський князь Ярослав правив Руською землею довго та вдало. Тому на Русі та в інших землях його прозвали Мудрим. Свою столицю — Київ — князь прикрасив не гірше від Константинополя. Три кам'яні брами вели до міста. Найкрасивіша з них називалась Золоті ворота, тому що позолочена мідь вкривала їх стулки. Дехто натякав князю на його марнотратство: навіщо та позолота? І навіщо церкву поставлено на пагорбі?
Але князь Ярослав знав, що робив. Ворота — лице міста. Нехай усі — і чужоземці, і мандрівники, і друзі, та й вороги також — одразу бачать, який багатий, красивий та могутній Київ.
Князь звів у місті нові храми: Георгіївський, бо християнське ім'я Ярослава було Георгій, та Іринівський, бо дружину Ярослава, шведську принцесу Інгігерду, охрестили Іриною. А головну церкву землі Руської, серце митрополії, він присвятив мудрості — Софії, якій поклонялися мешканці Візантії.
Собор було закладено на місці переможної битви киян з печенігами. Йому було відведено найвище місце в місті. Перед мандрівником, через яку б браму він не увійшов до Києва, відкривався багатокупольний Софійський собор. Софія Київська була не тільки величною, але й живописною. Вона гармонійно розросталась у висоту і вшир. Храм не був біленим, як нині, а цегла, з якої його було збудовано, чергувалася з рожевим каменем, що прикрашало його стіни.
Мозаїки Софії Київської спершу займали велику площу — шістсот сорок квадратних метрів, з яких збереглось тільки двісті шістдесят. Вони є найбільшим пам'ятником монументального мозаїчного живопису, що дійшов до нас у своїй первісній "расі.