Грустное, но очень хорошее произведение о милосердии и добре. В центре повести семья судьи, у которого было двое детей, их мама умерла, и отец все свое внимание уделял младшей дочери Соне. Однажды мальчишки забрались в маленькую разваленную часовенку и познакомились там с бродягой и его больной дочерью Марусей, которая с трудом держалась на ногах. Она почти никогда не смеялась, была бледной и грустной. Тыбурций, ее отец, говорил, что камни высасывают из нее жизнь. Вася рассказал о больной девочке своей сестре Соне, и та отдала бедной Марусе свою большую куклу. Маруся повеселела, слегка порозовела и даже стала улыбаться. Отец заметил пропажу куклы и очень ругал сына за то, что тот отдал чужим людям подарок его матери. В это время к ним пришёл Тыбурций, он возвратил куклу назад и сообщил, что Маруся умерла. Судья понимает, что сын поступил правильно, дал Тыбурцию денег и предупредил, что его разыскивает полиция. Тыбурций с Валеком уехали. Вася, Соня и их отец носят цветы на могилку Маруси - ребенку подземелья. Отец понимает, насколько хороший у него сын, и это происшествие очень сближает их.
Євгеній Онєгін – молодий дворянин, йому 24 роки. Його характер розкривається в протиставленні театрального життя в першій главі і реальних людських почуттів в кінці роману. Тетяна Ларіна – втілення національного ідеалу російської жінки, романтична особистість, вірна своєму чоловікові. Ольга Ларіна, молодша сестра Тетяни Ларіної. Як і Таня, Ольга виросла в сільській місцевості, під дбайливим крильцем батьків, красива зовні, але позбавлений глибокого змісту. Володимир Ленський – навчався в престижному Ґеттінґенському університеті, юний романтик, закоханий в Ольгу Ларіну. Няня Тетяни – ймовірний прототип – Аріна Родіонівна, няня Пушкіна. Зарецький – секундант, в числі прототипів називали Федора Толстого-Американця. Не названий в романі чоловік Тетяни Ларіної, «важливий генерал». Автор твору – сам Пушкін. Він постійно втручається в хід розповіді, нагадує про себе («Але шкідлива північ для мене»), водить дружбу з Онєгіним («Условий света свергнув бремя, как он, отстав от суеты, с ним подружился я в то время, мне нравились его черты»), у своїх ліричних відступах ділиться з читачами своїми роздумами по самих різних життєвих питаннях, висловлює свою світоглядну позицію. Автор в деяких місцях порушує хід розповіді і вводить в текст метатекстові елементи («Читач чекає вже рими” троянди “- на, ось, візьми її мерщій»). Пушкін навіть зобразив себе поруч з Онєгіним на березі Неви (див. зображення) і хотів помістити цей та ряд інших малюнків в якості ілюстрації до роману у віршах, але не вдалося знайти спільну мову з видавцями «Невського альманаху». Сам Пушкін відгукнувся на це кількома іронічними епіграмами. Муза автора, «двоюрідна сестра» Тетяни Ларіної.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/yevgeniy-onyegin-golovni-geroyi/
Объяснение: