Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.
А як хотілося Михайликові стати справжнім женцем! Він чекає цієї урочистої хвилини з нетерпінням. Ось мати розгорнула і дозволила Михайлику взяти серп і починати жати. Мені сподобалось, що батьки, за народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на щастя". Михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. Але похвала батьків підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. Хлопчик працює старанно, напружено, але втоми не відчуває! А коли тато вправно зв'язав сніп, нажатий Михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. Михайлик був гордий з того, що він вливається в лави дорослих трударів: "І славно-славно йти мені між житами до жита. Що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш женцем!" От де по-справжньому відчувається повага до хліборобської праці, до народних звичаїв.
Влітку Михайлик теж допомагає батькам у господарстві. Він пасе коняку, громадить сіно. Про свої успіхи хлопець розповідає вчительці Насті Василівні. Йому приємно, що вчителька його хвалить.
У Михайлика добре та відкрите серце. Він любить і криву качку з перебитим крилом, і собаку Рябка, і стару коняку Обмінну. Всіх він вважає за своїх друзів. А коли дізнається, що тато хоче продати Обмінну, то йому на душі стає так важко. Михайликові шкода розлучатися з конякою. Він звик до неї, полюбив, тому й не спав цілу ніч. А вранці підхопився, щоб востаннє напоїти її. Він так зворушливо прощається з конячкою! Тому можна виправдати Михайлика за те, що він просив за неї так багато і навмисно давав Обмінній таку негативну характеристику, коли продавав її. Та як не боляче було Михайликові розлучатися з Обмінною, але довелось. Мене вразила глибина душі хлопчика. Я навіть подумала, що хотіла б мати такого друга. Він чесний і правдивий хлопчик.
Михайлик тягнеться до книжки. Він перечитав усі книжки, які були в хаті-читальні. А коли дядько Себастіян записав його до найбільшої бібліотеки в Майдані-Трептівському, то Михайлик аж засяяв з радощів. Це було найщасливішою подією в його житті.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати.
Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між Любою та Михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба щира. Михайлик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника.
Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі.
Образ Карла Ивановича. Некоторые типы, выведенные в этом произведении, списаны с натуры. Например, немец Карл Иванович Мауэр не кто иной, как Федор Иванович Россель, действительный учитель-немец, живший в доме Толстых. О нём же говорит сам Лев Николаевич в своих «Первых воспоминаниях». Эта личность должна была, несомненно, влиять на развитие души ребенка, и надо думать, что влияние это было хорошее, так как автор «Детства» с особенной любовью говорит о нем, изображая его честную, прямую, добродушную и любящую натуру. Недаром Лев Николаевич начинает историю своего детства с изображения именно этого лица. Федор Иванович и умер в Ясной Поляне, и похоронен на кладбище приходской церкви.
- Кто такой Карл Иванович? (немец-воспитатель мальчиков в семье Иртеньевых)
- Как ведет-себя Карл Иванович за утренним чаем в главе «Машап»? (крайне почтительно) - Как такое поведение характеризует Карла Ивановича? (как человека почтенного, воспитанного, благонравного)
- Что изменяется в поведении Карла Ивановича во время одного из занятий с мальчиками? (Карл Иванович становится более раздражительным, нервозным.)
- Что узнает читатель из разговора Карла Ивановича с Николаем? (что дети выросли и вскоре поедут учиться в Москву, а услуги Карла Ивановича больше не понадобятся)
- Какой порок считает Карл Иванович самым тяжким? Как вь! думаете почему? (неблагодарность, так как люди слишком быстро забывают благодеяния)
Образ Натальи Савишны. Наталья Савишна служила в доме Николеньки и ведала ключами от кладовой. С юности отличалась она «кротостью нрава и усердием», поэтому её сделали няней родившейся девочки, матери главного героя. Не просто складывается жизнь героини: решив выйти замуж, она не получила благословения у своих господ и была сослана на скотный двор. Но перипетии судьбы не надломили чуткую женщину: по-прежнему она согревала весь дом своей любовью. Характер Наталья Савишна имела властный, поэтому прислуга в доме побаивалась её. Решение господ о вольной Наталья Савишна восприняла как желание отделаться от неё: «... я вам чем-нибудь противна, что вы меня со двора гоните». Эта редкостная женщина никогда не думала и не говорила о себе. Её бескорыстная, нежная любовь к людям делала их добрее, человечнее. Сундуки Натальи Савишны — кладезь необходимых для жизни вещей. Николенька вспоминает происшествие со скатертью и свое поведение в данном эпизоде, когда мысленно обругал няню: «Как! — говорил я сам себе, прохаживаясь по зале и захлебываясь от слез, — Наталья Савишна, просто Наталья, говорит мне ты и еще бьет меня по лицу мокрой скатертью, как дворового мальчишку. Нет, это ужасно!» Этот эпизод остался в памяти мальчика навсегда, так как здесь Наталья Савишна, расстроившись, глядя на слезы мальчика, первая решила помириться. Доброта героини бесконечна, и именно она заставила Николеньку испытать настоящий стыд: «У меня недоставало сил взглянуть в лицо доброй старушке; я, отвернувшись, принял подарок, и слезы потекли еще обильнее, но уже не от злости, а от любви и стыда».- Как поступила жизнь с Натальей Савишной? (сурово) - Охарактеризуйте Наталью Савишну/(добрая, чуткая, отзывчивая женщина)
- Почему Наталья Савишна не приняла вольной? (восприняла вольную как стремление от нее избавиться)
- Какие основные черты, по мнению Николеньки, характеризуют всю жизнь Натальи Савишны? (любовь и самопожертвование)Образ Николеньки Иртеньева. Образ во многом автобиографический. С первых страниц повести Николенька предстаёт перед читателем вдумчивым, впечатлительным мальчиком. Тёплые и трогательные воспоминания о детстве были связаны у Толстого со старшим братом Николенькой. Николенька научил маленького Лёвушку необычным играм, рассказывал ему и другим братьям истории о всеобщем человеческом счастье. В первой автобиографической повести Толстого «Детство» её герой, Николенька Иртеньев, во многом биографически и душевно близкий автору, говорит о ранних годах своей жизни: «Счастливая, счастливая, невозвратимая пора детства! Как не любить, не лелеять воспоминаний о ней? Воспоминания эти освежают, возвышают мою душу и служат для меня источником лучших наслаждений». Образ матушки.- Что в облике матери больше всего запомнилось главному герою — маленькому Николеньке Иртеньеву? («её карие глаза, выражающие всегда одинаковую доброту и любовь», «нежная сухая рука, которая так часто меня ласкала»)
- В какой момент матушка вся преображалась и её лицо становилось просто прекрасным? (когда матушка улыбалась)
- Какая атмосфера царит в доме Иртеньевых за завтраком? (семейная, тёплая, дружественная) Кто из домашних формирует такую атмосферу? (матушка)
Когда молодой Наполеон Бонапарт взбежал на Аркольский мост, за ним шпли солдаты, только на мгновение заколебавшиеся. При Аустерлице дело было в минутном колебании - исход боя был предрешен Может быть, князь Андрей даже и понимав это, бросаясь вперед со знаменем со руках. Он ведь еще вчера думал, что этот день принесет ему гибель. Но поступить иначе: единственный избавиться от стыда, от своего личного позора был для него в том, чтобы остаться честным и мужественным, когда все бегут. Кутузов понял это. Это - война, как ее видит Толстой, с кровью и грязью, с болью и страданиями; война без прикрас; и самого благородного, возвышенного человека она грубо бьет, как палкой, он падает на спину и ничего уже не видит над собой, «кроме , неба, - высокого неба, не ясного, но все-таки неизмеримо высокого, с тихо ползущими по нем серыми облаками». А на правом фланге Багратион делает в это время то, что не удалось сделать Кутузову вблизи царя, - оттягивает время, чтобы сохранить свой отряд. Он посылает Ростова найти Кутузова (а Николай мечтает - царя) и спросить, пора ли вступать в бой правому флангу. Багратион надеялся, что посланный вернется не раньше вечера...До сих пор; мы видели битву глазами князя Андрея, который с горечью понимал, что происходило перед ним. Теперь Толстой передает наблюдательную позицию ничего не понимающему, восторженному Ростову. Отправившись разыскивать Кутузова «в том расположении духа, в котором все кажется легко, весело и возможно», он и представить себе не мог, что на левом фланге все бегут. Он «ничего не мог ни понять, ни разобрать из того, что делалось», и поддерживал в себе бодрость одной мыслью, очень для него характерной: «Уж как это там будет, не знаю, а все будет хорошо!» Навстречу ему скачут кавалеристы - в атаку на французов, и Борис Друбецкой встречается ему, счастливо оживленный участием в атаке... И Берг останавливает Ростова фантастически нелепым рассказом о том, как он, раненный в правую руку, взял шпагу в левую: «В нашей породе фон Бергов, граф, все были рыцари...». «Ростов задумался и поехал именно по тому пню, где ему говорили, что убьют». Ему жалко себя - как было жалко матери, вспоминает ее последнее письмо и жалеет себя за нее... Но все это - иначе, не так, как было при Шенграбене, потому что он научился, слыша свой страх, не слушаться его. Он все едет вперед, «уж не надеясь найти кого-нибудь, но для того только, чтобы перед самим собою очистить свою совесть», и внезапно видит своего обожаемого императора - одного, среди пустого поля, и не осмеливается подъехать, обратиться показать свою преданность. Да и в самом деле, о чем теперь спрашивать, когда день идет к вечеру, армия разбита, и только отряд Багратиона сохранен благодаря разумной хитрости его командующего. "Князь Андрей понял, что это было сказано о нем и что говорит это Наполеон... Он знал, что это был Наполеон - его герой, но в эту минуту Наполеон казался ему столь маленьким, ничтожным человеком в сравнении с тем, что происходило между его душой и этим высоким бесконечным небом с бегущими по нем облаками" Что же понял князь Андрей на поле Аустерлица? Нет, он не пришел к богу, как мечтала сестра, княжна Марья, надевая на него образок, отнятый, а теперь, после разговора с Наполеоном, возвращенный французскими солдатами. Вера княжны Марьи кажется князю Андрею слишком ясной и простой, все на самом деле сложнее. Но одно он понял под высоким и добрым небом: прежние стремления к славе, к любви людской суетны и потому ничтожны. Что-то другое должен человек искать в жизни, но что? Жизнь между тем, настоящая жизнь людей с своими существенными интересами здоровья, болезни, труда, отдыха, с своими интересами мысли, науки, поэзии, музыки, любви, дружбы, ненависти, страстей шла, как и всегда, независимо а вне политической близости или вражды с Наполеоном Бонапарте и вне всех возможных преобразований».
как можно меньше
Объяснение:
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.
А як хотілося Михайликові стати справжнім женцем! Він чекає цієї урочистої хвилини з нетерпінням. Ось мати розгорнула і дозволила Михайлику взяти серп і починати жати. Мені сподобалось, що батьки, за народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на щастя". Михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. Але похвала батьків підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. Хлопчик працює старанно, напружено, але втоми не відчуває! А коли тато вправно зв'язав сніп, нажатий Михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. Михайлик був гордий з того, що він вливається в лави дорослих трударів: "І славно-славно йти мені між житами до жита. Що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш женцем!" От де по-справжньому відчувається повага до хліборобської праці, до народних звичаїв.
Влітку Михайлик теж допомагає батькам у господарстві. Він пасе коняку, громадить сіно. Про свої успіхи хлопець розповідає вчительці Насті Василівні. Йому приємно, що вчителька його хвалить.
У Михайлика добре та відкрите серце. Він любить і криву качку з перебитим крилом, і собаку Рябка, і стару коняку Обмінну. Всіх він вважає за своїх друзів. А коли дізнається, що тато хоче продати Обмінну, то йому на душі стає так важко. Михайликові шкода розлучатися з конякою. Він звик до неї, полюбив, тому й не спав цілу ніч. А вранці підхопився, щоб востаннє напоїти її. Він так зворушливо прощається з конячкою! Тому можна виправдати Михайлика за те, що він просив за неї так багато і навмисно давав Обмінній таку негативну характеристику, коли продавав її. Та як не боляче було Михайликові розлучатися з Обмінною, але довелось. Мене вразила глибина душі хлопчика. Я навіть подумала, що хотіла б мати такого друга. Він чесний і правдивий хлопчик.
Михайлик тягнеться до книжки. Він перечитав усі книжки, які були в хаті-читальні. А коли дядько Себастіян записав його до найбільшої бібліотеки в Майдані-Трептівському, то Михайлик аж засяяв з радощів. Це було найщасливішою подією в його житті.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати.
Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між Любою та Михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба щира. Михайлик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника.
Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі.