Давным давно это было. Жила в маленькой квартирке на крыше обычная семья. Мама сама растила двоих сыночков,много работала и очень уставала. Мальчишки совсем не ей. Играли целыми днями,мусорили в комнате,пачкали одежду и бросались в прохожих продуктами. Мама прощала им все,потому что любила их больше жизни.
Однажды один из мальчишек попал помидором в горбатого карлика. Старичок подпрыгнул и перекувыркнулся.Братьев это сильно развеселило. Они хохотали до слез,пока не увидели старика прямо перед собой.
- Как ты попал в нашу квартиру,старый уродец?Убирайся прочь!!- воскликнул один из них.
- Я накажу вас,маленькие негодники карлик.- Я отправлю вас в дремучий лес ! Вы никогда не найдете дорогу домой!
Не успел старик договорить,как мальчишки оказались в темном и холодном лесу. Первое время братья храбрились. Молча пробирались сквозь кусты. Через некоторое время они обессиленно горько плакали:
- Никогда нам не выбраться отсюда. Мамочка,найди нас. Мы будем тебе. Мы станем совсем другими!
А в это время мама уже пробиралась по темному лесу к своим сыночкам. Острая ветка поранила ей ладонь. Капли крови падали на землю и на этом месте вырастали кусты с красными ягодами. Совсем немножко не дошла мама,вся кровь вытекла.
Утром,один из мальчишек заметил кусты с крупными алыми ягодами! Сорвав ягоду, он воскликнул:
- Смотри какие красивые! И пахнут как наша мама!
Ягодка в его ладошке лопнула и показалось зернышко. Мальчишки присмотрелись и заметили,что оно очень похоже на человеческое сердце. Поняли они все,но было поздно. Благодаря алым ягодам на кустах нашли они дорогу домой,но мама уже никогда не вернулась.
Життя - це шлях, у якому поєднуються безліч різних емоцій, неймовірні досягнення та воля думки. І все це тісно об'єднано одним бажанням, бажанням жити. Прочитавши твір М. Ю. Лермонтова "Герой нашого часу" я задався питанням " Чому Печорін був героєм свого часу? Та чи потрібні такі люди зараз?".
У творі Лермонтова описувалось життя військовослужбовця Печоріна що після заслання на Кавказ лікувався в П'ятигорську. Печорін був дуже красивим й саме через це мав багато прихильників та ворогів. Майже кожна дівчина побачивши Печоріна хоч раз закохувалась в нього. Через болісні моменти свого дитинства він зрозумів що люди прості та передбачувані. Частіше за все або проявляють хибні емоції, тобто кажуть не те, що думають; або втрачають розум і йдуть за позовом серця. Але всіх цих людей поєднує одне, жага задовільнити свої емоції, або отримання об'єкту свого бажання. Тільки головний герой твору намагався не підкорятись почуттям, а жити своїм життям, думаючи тільки про себе. Це допомагало йому робити великі досягнення та ставати героєм у очах інших. Одразу ж можна задати питання в чому полягає його героічність? Він завжди мислив раціонально та тактично, не боявся смерті та не прив'язувався до людей, що робило його першокласним військовим. Навіть коли було затримання козака вбивці саме Печорін перший запропонував як його затримати.
Безперечно такі люди обов'язково потрібні нам зараз, адже без них життя стане нудним і однаковим. І так він герой свого часу адже він показував ідеальні манери і ніколи не йшов в когось на поводу. Зараз такі люди дуже потрібні.