Художній світ Лермонтова настільки тонкий і багатогранний, що навряд чи можливо пронумерувати і розкласти по поличках усі теми, ним порушені, і образи, ним створені. Однак можна виділити основні мотиви, які червоною ниткою проходять через усю творчість поета. Серед них – тема батьківщини, свободи, самотності, поета і поезії і, звичайно ж, тема кохання. Ці теми, безумовно, не нові, але у творчості Лермонтова вони отримали своєрідний розвиток .
Мабуть, самою знаковою для поета стала тема свободи. Вона є визначальною у всій його ліриці, як би пронизує всі твори. Мабуть, це те, без чого Лермонтов не був би Лермонтовим. Свобода – це його муза, його ідеал. Навколишній світ, суспільство з його недосконалістю майже завжди – протилежність свободі. Образ в’язниці, наприклад, у вірші «В’язень», на мій погляд, слід трактувати широко: як символ не тільки фізичного, а й духовного закріпачення особистості. Лермонтовська волелюбність стихійна, буйна, нестримна і безстрашна.
Ще одна відмінна риса ліричного героя Лермонтова – вічна самотність . Мотив самотності надає віршам поета нотки таємничої печалі, задумливого, але світлого смутку. Так, наприклад, у вірші «На півночі дикій» самотність трагічна, безвихідна. Вона втілена в образах сосни і пальми, яким ніколи не судилося зблизитися. Тут природа як би повторює людські долі.
Лермонтов часто використовує і прийом протиставлення. У вірші «Хмари», написаному перед від’їздом на заслання, він протиставляє безпечності і холодності хмаринок важку долю людини, якій її вигнання приносить душевні страждання. Але, напевно, найбільш самотній вірш Лермонтова – «Парус». Відчуття вразливості вітрила збільшується за рахунок зіставлення з величезним простором моря, в руках якого парусник не більше, ніж тендітна іграшка.
Нравственно-философский смысл повестей. композицию надо рассматривать сточки зрения одного определенного произведения пушкинская повесть заключает в себе глубокий смысл. Это не просто история необыкновенной дуэли, это история человеческой души, история «внешнего» и «внутреннего» человека. Повествование ведется от лица основного рассказчика — подполковника И. Л. П. Кроме него, в повести присутствуют еще два рассказчика — Сильвио и граф. Все три рассказчика являются одновременно и действующими лицами повествования. Рассказ подполковника И. Л. П. об условиях жизни армейских офицеров в местечке***, обрисовка образа Сильвио представляют собой экспозицию этой истории. Ссора офицеров во время карточной игры — завязка. Кульминацией этих событий для рассказчика И. Л. П. является отказ Сильвио от дуэли с Р***. А рассказ Сильвио о графе Б. — развязка. Развязка эта в «личном» сюжете рассказчика, таким образом, представляет собой экспозицию и завязку в главном сюжете повести — истории необыкновенной дуэли. Повесть «Выстрел» отличается многоуровневой композицией, которую создают несколько рассказчиков и сложно построенный сюжет. Сам А. С. Пушкин находится на верхней ступени композиционной лестницы. Но право стать автором он как бы передает Ивану Петровичу Белкину, именно поэтому и называет свои сочинения, куда входит и «Выстрел», «Повестями Белкина».
Сказка-быль была написана Платоновым в 1950 году. В это время он уже был тяжело болен, почти не вставал с постели. А спустя год Платонов умер в атмосфере непризнания, житейских невзгод, мучимый туберкулезом.Несмотря на тяжелые обстоятельства жизни, Платонов сохранил любовь ко всему живому и трепетное отношение к миру природы. Он пристально вглядывается в окружающий мир, его волнует каждый цветок, каждая травинка, писатель чувствует их неповторимость. Сказка-быль «Неизвестный цветок» звучит как светлый гимн жизни, которая рождается в страданиях, борется за существование, умирает и снова возрождается. Все в мире неразрывно слито, и в этом состоит его гармония.
Художній світ Лермонтова настільки тонкий і багатогранний, що навряд чи можливо пронумерувати і розкласти по поличках усі теми, ним порушені, і образи, ним створені. Однак можна виділити основні мотиви, які червоною ниткою проходять через усю творчість поета. Серед них – тема батьківщини, свободи, самотності, поета і поезії і, звичайно ж, тема кохання. Ці теми, безумовно, не нові, але у творчості Лермонтова вони отримали своєрідний розвиток .
Мабуть, самою знаковою для поета стала тема свободи. Вона є визначальною у всій його ліриці, як би пронизує всі твори. Мабуть, це те, без чого Лермонтов не був би Лермонтовим. Свобода – це його муза, його ідеал. Навколишній світ, суспільство з його недосконалістю майже завжди – протилежність свободі. Образ в’язниці, наприклад, у вірші «В’язень», на мій погляд, слід трактувати широко: як символ не тільки фізичного, а й духовного закріпачення особистості. Лермонтовська волелюбність стихійна, буйна, нестримна і безстрашна.
Ще одна відмінна риса ліричного героя Лермонтова – вічна самотність . Мотив самотності надає віршам поета нотки таємничої печалі, задумливого, але світлого смутку. Так, наприклад, у вірші «На півночі дикій» самотність трагічна, безвихідна. Вона втілена в образах сосни і пальми, яким ніколи не судилося зблизитися. Тут природа як би повторює людські долі.
Лермонтов часто використовує і прийом протиставлення. У вірші «Хмари», написаному перед від’їздом на заслання, він протиставляє безпечності і холодності хмаринок важку долю людини, якій її вигнання приносить душевні страждання. Але, напевно, найбільш самотній вірш Лермонтова – «Парус». Відчуття вразливості вітрила збільшується за рахунок зіставлення з величезним простором моря, в руках якого парусник не більше, ніж тендітна іграшка.