Друга світова війна (1939–1945) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найтяжчою трагедією в історії людства. У ній уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Унаслідок бойових дій, репресій проти військовополонених і цивільного населення, а також голоду, хвороб та виснаження загинуло від 70 до 80 млн осіб, дві третини з яких – цивільні.
Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси.
Серед величезних втрат Українського народу в Другій світовій війні найтяжчими були демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Сукупні демографічні втрати українців і громадян Української РСР інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються від 8 до 10 млн осіб.
За твердженнями науковців, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР.
Сьогодні Україна знов перебуває у стані війни – ворог окупував Крим, частину Донецької та Луганської областей. Внаслідок бойових дій гине цивільне населення та військові, які захищають свою Батьківщину, як і їх батьки-діди-прадіди захищали свою землю під час Другої світової війни. У Другій світовій з Україною воювали дві тоталітарні держави – Нацистська Німеччина та Комуністичний Радянський союз. Останній – попередник сьогоднішньої Росії, яка веде війну проти Незалежної України зараз, тому онуки Переможців Другої світової взяли до рук зброю та стали стіною між окупованими, випаленими ворожим вогнем землями, і мирною, Незалежною Україною, щоб стримати військову агресію сусідньої держави.
8 травня Україна відзначатиме День пам’яті та примирення, а 9 травня – 71-у річницю перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні. Під час заходів, присвячених трагічним подіям Другої світової війни, буде використано усталений символ – «Мак пам’яті» –стилізоване зображення квітки червоного маку. Також у заходах активну участь братимуть сучасні захисники України – учасники антитерористичної операції на Сході України.
– страдание чужим страданием, «эмпатия». Непосредственное проявление чувства самоценности чужой жизни (всякой жизни) – самоценности, являющейся единственным и достаточным обоснованием «золотого правила». Поистине, «нравственное чувство», –
но есть и другие смыслы –
– снисходительность более благополучного к менее благополучному – расположенная или презрительная; – задетая жадность (жалость о потере).
• Сочувствие снисходительность от того, чтобы та была унизительной – зато снисходительность компрометирует само сочувствие. – Есть жалость и есть жалость.
• В том, что собой являет наша жалость, обнаруживается все достоинство одних и все ничтожество других – именно ничтожество, – тех как раз, кто в жалости снисходит. Человек достойный ощущает беду другого скорее, как его пьедестал...
• «Нуждаешься в жалости – изволь быть жалким»!.. Но если кто и бывает жалок, такого найдешь среди тех, кто в жалости не нуждается.
• ...Болит не то место, где у другого рана, не тело, – болит душа. Души хватает на всех.
• Основная жалости – воображение. При условии доброжелательности, разумеется.
• «Кто не пережил этого, никогда не поймет...» – Ну, это просто – «знать и испытать – вещи разные». А вообще, уж кому свойственно такое понимание, понимает в принципе все. Понимает иной раз даже больше того, чем кто-то и испытать. И даже чем испытать сам: в представлении, чего-то нельзя пережить, на практике, оказывается – можно...
• Может и правда жалость – это боль о нашей общей подверженности боли? – Но уж только не о том, как в это верят умы плоские, что и сам боишься испытать такую же: напротив, будь ты один застрахован от несчастья, жалость к несчастному стала бы непереносимой! Куда реальнее та же участь, что и погибшего, грозит его соседям по окопу – и все же им страшней было бы потерять своего молодого друга в мирное время, скажем, в больнице... Другое дело, что редко у кого достает воображения понимать такую боль, которая самому не грозит, – отсюда, видимо, и разбираемая идея.
• Что сострадаешь чужой беде лишь потому, что она напоминает о возможности такой же с тобою самим – чепуха. Напротив, только то иной раз и может хоть как-то утешить, что, представишь: в конце концов, самое худшее произойдет и со мною («все там будем»)!
• Мы жалеем попавшего в беду не потому, что воображаем на его месте себя, а потому, что можем вообразить себя на его месте... Безжалостным этого не понять!
– страдание чужим страданием, «эмпатия». Непосредственное проявление чувства самоценности чужой жизни (всякой жизни) – самоценности, являющейся единственным и достаточным обоснованием «золотого правила». Поистине, «нравственное чувство», –
но есть и другие смыслы –
– снисходительность более благополучного к менее благополучному – расположенная или презрительная; – задетая жадность (жалость о потере).
• Сочувствие снисходительность от того, чтобы та была унизительной – зато снисходительность компрометирует само сочувствие. – Есть жалость и есть жалость.
• В том, что собой являет наша жалость, обнаруживается все достоинство одних и все ничтожество других – именно ничтожество, – тех как раз, кто в жалости снисходит. Человек достойный ощущает беду другого скорее, как его пьедестал...
• «Нуждаешься в жалости – изволь быть жалким»!.. Но если кто и бывает жалок, такого найдешь среди тех, кто в жалости не нуждается.
• ...Болит не то место, где у другого рана, не тело, – болит душа. Души хватает на всех.
• Основная жалости – воображение. При условии доброжелательности, разумеется.
• «Кто не пережил этого, никогда не поймет...» – Ну, это просто – «знать и испытать – вещи разные». А вообще, уж кому свойственно такое понимание, понимает в принципе все. Понимает иной раз даже больше того, чем кто-то и испытать. И даже чем испытать сам: в представлении, чего-то нельзя пережить, на практике, оказывается – можно...
• Может и правда жалость – это боль о нашей общей подверженности боли? – Но уж только не о том, как в это верят умы плоские, что и сам боишься испытать такую же: напротив, будь ты один застрахован от несчастья, жалость к несчастному стала бы непереносимой! Куда реальнее та же участь, что и погибшего, грозит его соседям по окопу – и все же им страшней было бы потерять своего молодого друга в мирное время, скажем, в больнице... Другое дело, что редко у кого достает воображения понимать такую боль, которая самому не грозит, – отсюда, видимо, и разбираемая идея.
• Что сострадаешь чужой беде лишь потому, что она напоминает о возможности такой же с тобою самим – чепуха. Напротив, только то иной раз и может хоть как-то утешить, что, представишь: в конце концов, самое худшее произойдет и со мною («все там будем»)!
• Мы жалеем попавшего в беду не потому, что воображаем на его месте себя, а потому, что можем вообразить себя на его месте... Безжалостным этого не понять!
Відповідь:
Пояснення:
Друга світова війна (1939–1945) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найтяжчою трагедією в історії людства. У ній уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Унаслідок бойових дій, репресій проти військовополонених і цивільного населення, а також голоду, хвороб та виснаження загинуло від 70 до 80 млн осіб, дві третини з яких – цивільні.
Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси.
Серед величезних втрат Українського народу в Другій світовій війні найтяжчими були демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Сукупні демографічні втрати українців і громадян Української РСР інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються від 8 до 10 млн осіб.
За твердженнями науковців, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР.
Сьогодні Україна знов перебуває у стані війни – ворог окупував Крим, частину Донецької та Луганської областей. Внаслідок бойових дій гине цивільне населення та військові, які захищають свою Батьківщину, як і їх батьки-діди-прадіди захищали свою землю під час Другої світової війни. У Другій світовій з Україною воювали дві тоталітарні держави – Нацистська Німеччина та Комуністичний Радянський союз. Останній – попередник сьогоднішньої Росії, яка веде війну проти Незалежної України зараз, тому онуки Переможців Другої світової взяли до рук зброю та стали стіною між окупованими, випаленими ворожим вогнем землями, і мирною, Незалежною Україною, щоб стримати військову агресію сусідньої держави.
8 травня Україна відзначатиме День пам’яті та примирення, а 9 травня – 71-у річницю перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні. Під час заходів, присвячених трагічним подіям Другої світової війни, буде використано усталений символ – «Мак пам’яті» –стилізоване зображення квітки червоного маку. Також у заходах активну участь братимуть сучасні захисники України – учасники антитерористичної операції на Сході України.