Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять...", неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.
Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті "гуси-лебеді" душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, "щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами", з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повість "Гуси-лебеді летять..." своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.
1. "Мертвые души" - столп мировой литературы. Многие считают его часть русского народа, русской души. Произведение пугает свои реализмом. Сам сюжет создан лишь для того, дабы показать всю банальную жестокость отношения русского человека к порядку. Чичиков собирательный персонаж. Многие пороки были вписаны в его основу, дабы предстать перед читателем, заиграть новым отблеском массовой истерии принятой приличности. \ 2. Гоголь любит свой народ, и старается показать им, что же будет, если они не перестанут быть собой. Перемены, вот на что настаивает автор, но сложно сказать, получилось ли у нас следовать его ожиданиям. Гоголь свято верит, что русский человек верен своему делу. Хитрость Чичикова, и его желания обустроить свою жизнь - вот основная мысль всего образа. Русский человек хочет жить в достатке, правда можно и через окольные тропы. Автор не раз дает потрясающие представление о природе. Он видит в ней смысл, основу к любви родине. Тот кто не ценит спокойную, гармоничную составляющую нашего мира, не может быть правым. Гоголь высмеивает такие недостатки, как собирательство. Коробочка - существующий персонаж и напечатанных страниц, и жестокой реальности. Но она не одна дает представление о несчастной, испуганной и безумной русской душе. Каждый персонажен по своему аморален, правда, и по своему красив. 3. Автор игнорирует свое мнение, стараясь показать себя не как участника событий, а как зрителя, который сам ждет развития событий. Поэтому трудно сказать, верит ли он в нас, или нет.
"Ромео и Джульета" является самым красивым,самым романтичным произведением мира.Изысканны манеры и описание героев,поражает с первых строк.Два враждующих клана,не дают соединится двум любящем сердцам.Но во имя любви,молодые и амбициозные юноша и девушка,решаются на отчуждения от своей семьи .Ради искренних чувств,переполняющих сердце ,Джульета идёт на хитрость.Но чему-то не суждено было сбыться .Узнав о смерти Джульеты,Ромео выпил яд,покинув мир живых.Очнувшаяся Джульета,от лекарства,которое омертвило её на некоторое время,она вонзила себе кинжал в сердце.Разве это правильно??Подумает современный подросток.Ничего не стоит человеческой жизни.Люди уходят,на их место приходят новые.Но в произведение говорится о первых,самых светлых чувствах.Хоть они и были довольно ранние,это не помешало героям до конца проникнуть в свою печаль и разлуку.Можно ли сейчас пожелать паре возлюбленных,любить друг друга как Ромео и Джульета??Скорее всего да,а может быть и нет.Ведь только могучая,смелая ,самоотверженная любовь убить человеческую душу.
Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять...", неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.
Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті "гуси-лебеді" душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, "щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами", з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повість "Гуси-лебеді летять..." своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.
Объяснение:
это с интернета