На протяжении всего произведения автор придерживается поэтичности, а порой и остроты народного украинского слова. Герои повести часто используют острые и порой забавные народные высказывания, как то «Далеко вы пустили куры ...», или «Иногда даже за длинный язык бывает такая-сякая нарезка на другом месте».
Автор часто и густо использует в речи персонажей наречии обороты и слова. Это придает произведению особый колорит, добавляет юмора и почувствовать своеобразную атмосферу тогдашней действительности. Так мать Миши использует «средства народной педагогики» - называет его «мухометом», «Варивод», «лоботрясов» , но и иногда «духопелить». Однако подобные прозвища не вызывают образы в мальчика, а иногда даже служат поводом для шуток над собственной личностью.
Народная можете в большом количестве встречается в речи всех персонажей произведения. Например, в тексте можно собрать большое количество фразеологизмов о разуме. Как его тут только не называют: и «клепка» , и «масло в макитерци» .
Повесть густо наполнена поговорками и пословицами. Сам Миша довольно часто их использует во время своих рассказов, как: «даст бог купца, а черт розгудця» , или «за эти три сумки хохота имел я даже семь смуткiв».
Наслушавшись историй деда и бабушки мальчик воспринимает мир сквозь призму магии и легенд. В образе деда Демьяна воплощена возрастная народная мудрость и дед приобщает к ней мальчика с рассказов о лебедях, о жизни, о звездах. Часто он использует поговорки: «Сто друзей - это мало, один враг - это много», или «... и ноги у нас необутой, и председателя босые» .
Повесть пронизана любовью к украинской песне. Поют и мать, и дед и тетя Василиса. Например дед Демьян любил петь песню:
«Как продала девушка курицу,
то купила казаку трубку,
Люльку курицы купила,
ибо казака верно любила ...»
Сам Миша также охотно поет:
«Ой дыбы, дыбы, дыбы -
Пошел дед по грибы,
Баба по опята.
Дед свои посушил,
Бабинi - сиренькi » .
Прослеживаются в произведении некоторые языческие элементы и обряды, как например в отношении к земле, семян, деревьев с которыми герои разговаривают как с живыми существами.Повесть «Гуси-лебеди летят» стала настоящей сокровищницей народной мудрости, юмора и жизнерадостности.
ответ:Наступним етапом у розвитку філософської думки є середньовічна філософія. Середні віки охоплюють величезний тисячолітній період історії (V– XV ст.). У Західній Європі умовним початком цього періоду вважають рік краху Римської Імперії (476 р.). У соціально-економічному плані для середньовіччя характерне панування феодального укладу, в ідеологічному – утвердження християнства як панівної релігії. Вона пронизувала усі сфери суспільства, життя та свідомості. Тому не дивно, що для філософії цієї епохи притаманна значна залежність від релігійного світогляду. У своїй основі вона теоцентрична, тобто чинником, що визначає все існуюче, тут є не природа чи Всесвіт, а Бог, його воля. Світ сприймався як подвійне буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, грішний) світ. Цей поділ проходить через усю середньовічну філософію.
Объяснение:
Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом так званої апологетики (схема 2.4.). За умов, коли християнство становило переслідувану меншість Римської імперії, коли над новим вченням глузували, представники апологетики (від грец. apologia – захист) зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природи та сутності віри, співвідношення віри та знання.
Від самого початку апологетика розділилась на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний і негативний.
Прихильники позитивного ставлення – Юстін Мученик (близько 100–165), Афінагор (II ст.), Климент Олександрійський (150–215), Оріген (185–254) – вважали, що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягнути її, бо вона ще не явила себе в особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнське світобачення більш істинне, ніж попереднє