Признаки сказки:
→ Зачин (традиционное начало: Жили-были... В некотором царстве...).
→ Волшебные герои (Баба Яга, Царевна-лягушка).
→ Волшебные предметы (меч-кладенец, скатерть-самобранка, сапоги-скороходы, ковёр-самолёт и т.д.).
→ Сказочные слова и выражения (тридевятое царство, тридесятое государство; ни в сказке сказать, ни пером описать).
→ Троекратный повтор (повтор действия, который обостряет конфликт между "героем" и "злодеем").
→ Борьба добра и зла.
→ Добро побеждает зло.
→ Концовка ("стали жить-поживать да добра наживать"; "вот и сказочке конец, а кто слушал – молодец" и т.д.).
Двое старших братьев в сказке похожи друг на друга (хотя автор в начале описывает их по-разному: старший - умный детина, а средний - "и так, и сяк"). Однако они трусливы, побоялись стоять в карауле и прятались всю ночь, а потом еще и обманули Ивана, украв у него волшебных коней, чтобы продать их. А вот третий брат, хотя и назван дураком, на самом деле гораздо смелее и добрее других. За его храбрость он получает самое драгоценное - Конька-Горбунка, над которым другие братья посмеялись из-за неказистой внешности.
У спадок від батька йому дістався шматок найгіршої в селі землі — на горбі, де жінки копали пісок, і «зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень». Там ніхто не орав і не сіяв, але Іван взявся те робити. Конем підвозив гній до горба, а далі сам його носив у мішку нагору.
Працював так тяжко, що перегнувся в поясі й відтоді весь час ходив схилений, тож на селі його стали кликати Іваном Переломаним. Хоч горб і «переламав» селянина, але кинути його було шкода. Господар обгороджував свою ділянку, обгортав її грудками трави, щоб дощ не змивав гній. Так і провів усе життя на тому горбі (на інших нивах, куплених за гроші, що Іван заробив під час служби у війську, працювали його сини та дружина).
Були в Івана певні дивацтва: до церкви ходив лише раз на рік — на Великдень, а ще «курей зіцірував (дресирував). То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній». Їв Дідух на лаві, а не коло столу, пояснюючи це тим, що так він звик, коли був наймитом, а потім служив в армії. «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».