Григорій Олександрович Печорін — молодий офіцер, висланий на Кавказ, де він повинен відбувати військову службу. Печорін здобув блискучу освіту, він розумний, начитаний, здібний, сміливий, але водночас аристократично зверхній, егоїстичний, цинічний. Його головна риса — інтелектуальний скептицизм. Печорін не сприймає в готовому вигляді ніяких моральних істин, духовних цінностей, усе піддає сумніву. Водночас і самого себе Печорін не вважає мірилом усіх цінностей. Він не має готових рецептів «єдино правильної» поведінки, тому сумнівається і у власних вчинках та думках. Саме тому він постійно їх аналізує, і в цьому самоаналізі виявляються його прагнення до самопізнання, намагання зрозуміти людей, які його оточують, і соціальні та етичні норми, що їх людину зобов'язує дотримуватися суспільство, бажання збагнути філософський сенс життя, суть призначення людини, дивовижного поєднання в ній добра і зла, свободи і необхідності.
З волі автора Печорін немовби проходить випробування різними життєвими ситуаціями, насамперед коханням і дружбою. Кохання до Бели взаємне, але тимчасове захоплення «Ундіною» залишається без відповіді; княжну Мері Печорін і не кохав від самого початку; те, що Віра по-справжньому дорога йому, він розуміє, лише втративши її. В коханні Печорін незмінно зазнає поразки, оскільки саме воно є для нього швидше грою, ніж справжнім почуттям, влада над почуттями жінки виявляється для нього принаднішою, ніж самі почуття. Не щастить Печоріну і в дружбі. Він зберігає дистанцію в стосунках з доктором Верне-ром, холодно та зверхньо поводиться з Максимом Максимовичем, бо вони не розуміють його.
Усі дії, на які спрямовує себе у своїх духовних пошуках Печорін, зрештою прямо або опосередковано руйнують долі інших людей і стають причиною його власних страждань. Така життєва позиція Печоріна призводить до того, що, внутрішньо благородна і моральна людина, він сприймається своїм оточенням (а зрештою і читачем) швидше як постать негативна. Лєрмонтов у передмові до роману зазначав, що його герой — це «портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у повному їх розвитку» (тут і далі пе реклад О. Кундзича). Печорін зображений у «протиріччі між глибиною натури і жалюгідністю дій», писав Бєлінський.
Трагічна доля людини, позбавленої можливості з користю застосувати свою кипучу енергію в сучасному їй суспільстві і тому змушеної витрачати її на дрібниці, відтворена письменником у всій складності і суперечливості, з великою художньою переконливістю. «Я почуваю в душі моїй сили неосяжні», — записує Печорін у свій «журнал». Але, аналізуючи своє життя, він дійде висновку про безцільність і нікчемність власного існування. «Невже моє єдине призначення на землі — руйнувати чужі надії?» — журиться Печорін. Він мимоволі став на перешкоді «чесним контрабандистам» («Тамань»), спричинив загибель Бели та її рідних («Бела») і Грушницького («Княжна Мері»), викликав Вулича на смертельне парі («Фаталіст»), позбавив спокою добродушного кавказького офіцера («Максим Максимович»). Неспокійна натура Печоріна постійно вимагає руху, дії, але всі його метання приречені й ведуть лише до порожнечі і смерті, тому іцо він не тільки герой свого часу, але й жертва цього часу.
Трагічна приреченість бути заручником тих історичних умов, у яких з'являється ця непересічна людська особистість, споріднює образ Печоріна з пушкінським Онєгіним. Пояснюючи образ Печоріна, критик Віссаріон Бєлінський писав, що «це Онєгін нашого часу, герой нашого часу», а російський суспільний діяч і письменник Олександр Герцен називав Печоріна «молодшим братом Онєгіна». І Онєгін, і Печорін змальовані як кращі представники своєї епохи, але якщо 20-ті («онєгінські») роки були роками суспільного пожвавлення, надій і сподівань на зміни до кращого, то 30-ті («печорінські») роки, після поразки декабристів, різко змінили ситуацію на гірше, поклавши край ілюзіям щодо можливості прогресивних змін у Росії в умовах її деспотичного правління. Тому якщо Онєгін (хоча б і гіпотетично) ще б міг себе знайти в суспільно корисній діяльності, то Печорін такої можливості був позбавлений від самого початку. Саме тому Бєлінський стверджує, що «Онєгін нудьгує, а Печорін страждає», і вбачає в характері Печоріна перш за все «перехідний стан духу, в якому для людини все старе вже зруйновано, а нового ще немає і в якому людина є лише можливістю чогось реального в майбутньому і цілковитою примарою в сучасному». Печорін — це тип «зайвої людини», яка не може змиритися з аморальними законами сучасного їй суспільства і, можливо, саме через це гине передчасно.
Целью моей работы было просветить и воспитать нас так, чтобы мы искренне любили и защищали животных.
Объектом исследования является кошка.
В процессе работы были решены следующие задачи:
Как кошка была одомашнена?Роль кошки в религии? История, биология, медицина – чем для них является кошка?Основным методом исследования было наблюдение.
Вряд ли каждый владелец кошки отдает себе отчет, что держит в доме настоящее хищное животное. Тем не менее, это так. Достаточно посмотреть на кошачьи зубы.
Предками кошек считаются саблезубые тигры, клыки которых торчали на 15 см. Они работали, как лезвия ножниц, разрезая мышцы и сухожилия жертвы.
Наши мурки являлись дальними родственниками тигров и львов. А роднит их охоты:
Скрадывание,Подкарауливание, Преследование.Когда в кошке просыпаются древние инстинкты, и она начинает подбираться к ничего не подозревающим воробьям – это и есть скрадывание.
Если мурка прячется за что-либо и отдуда наблюдает за жертвой, готовясь к нападению – это подкарауливание.
Преследование – погоня за добычей.
Семейство кошачьих делится на 2 группы: крупные кошки и «мелкокалиберные».
Эксперты считают, что кошка была одомашнена, приручена древними египтянами. Они оказывали ей почет, покланялись в храмах, о чем свидетельствуют многочисленные статуэтки, найденные в гробницах фараонов и даже мумии кошек.
Наш век дает такую нагрузку на нервную систему и психику человека, и что без специалистов побороть недуг, стресс, депрессию сложно. И здесь кошки. Порой достаточно погладить пушистого друга, как улучшаются самочувствие и на строение.
Всякий, у кого жила кошка, знает – эти существа на многое... Даже на волшебство. И болезни они лечат, и детей усыпляют, змей убивают, злых собак отгоняют и даже грабителей задерживают, и песни поют. Разве что сказки не говорят.
Наши хвостатые друзья чувствовать приближение катастрофы, например, землятресение. Перед землятресением в Ашхабаде в 1948 году многие жители замечали беспокойное поведение кошек. Чувствуют они и приближение извержений. В 1902г. На острове Мартиника взорвался вулкан. Незадолго до этого все кошки ближайших поселков покинули свои жилища.
Наконец, многие верят, что кошки могут предсказывать погоду. В старину английские моряки по поведению кота на корабле судили о перемене погоды.
В наше время не без оснований считается, что если кошка сворачивается клубком и спит, уткнувшись мордочкой в живот – это к морозу или непогоде.
Спит брюхом к верху – к теплу или жаре. Лижет хвост – к непогожему ветру, лижет лапу и моется – к хорошей погоде.
За всю историю разведения кошек специалисты вывели более 80 пород. Рассмотрим самые интересные из них:
Британцы – у них большая круглая морда, на которой можно заметить нечто похожее на улыбку. Отсюда второе название – улыбчивые британцы. Чеширский кот из «Алисы в стране чудес»- британец.
Скотиш-фолд – вислоухие кошки с великолепной плюшевой шерстью.
Бирманская – визитной карточкой породы являются белые носочки на лапках и глаза ярко голубого цвета.
Русская голубая – одним из основных признаков является ее особенная шерсть, с эффектом серебристости, голубого окраса. Она необычайна красива и элегантна, нежна привязчива и верна, игрива и любопытна.
Экзоты – обладают великолепной шерстью, средней длины плотная, густая, шелковистая на ощупь. Большая круглая голова и вздернутый носик. Плюшевый глазастый медвежонок.
Селкик рексы – эта разновидность породы появилась всего лишь несколько лет назад. Голова круглая широкая с выпуклыми щеками, уши острые, шерсть пушистая и кудрявая, напоминает овечью.
Персы – кошки отличаются удивительно обаятельной и очаровательной внешностью. Самые ласковые и разумные.