Ігор Миронович Калинець на родився 9 липня 1939 року в місті Ходорові на Львівщині в сім’ї службовця. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету імені Івана Франка.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/igor-kalinets-biografiya/
1962 року, закінчивши українське відділення філологічного факультету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом – старшим науковим співробітником. Перша збірка віршів поета «Вогонь Купала» побачила світ у видавництві «Молодь» 1966 року і здобула прихильні відгуки критиків. Проте до 80-х років його мало хто знав в Україні. У 1972 року молодий письменник отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання за свою громадянську позицію. Дружину Ігоря Калинця – відому українську поетесу Ірину Калинець – спіткала така сама доля. В ув’язненні поет працював токарем і кочегаром. В ув’язненні поет працював токарем і кочегаром. На волю вийшов 1981 року. Реабілітували Ігоря Калинця аж 1990-го. Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. Творчий доробок поета стано вить 17 збірок, що згруповані у двох циклах: у 1991 році у Варшаві вийшов перший том циклу «Пробуджена муза» (9 збірок), а в США – другий том «Невольнича муза» (8 збірок). Творчість Калинця істотно вплинула на багатьох українських поетів пізніших поколінь. Після повернення з ув’язнення та виселення 1981 року Калинець пише і публікує казки для дітей (наприклад, «Дурні казки», 1998), готує перевидання власних поезій. 1994 року журнал «Сучасність» опублікував його повість «Молімось зорям дальнім», написану ще 1972 року під час перебування у слідчому ізоляторі львівської в’язниці. Та поза всякими сумнівами Калинець був і залишається передовсім поетом. Автор двох томів-фоліантів, куди ввійшли сімнадцять збірок оригінальних поезій. Ігор Калинець є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубу, лауреатом літературної премії імені Івана Франка (Чикаго, США, 1979). У 1992 році отримав премію імені Василя Стуса, а за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка. Книжка «Слово триваюче» вийшла друком у Харкові 1997 року. У доробку поета також чимало творів для дітей, наприклад, «Книжечка для Дзвінки», видана в Києві 1991 року. Дзвінка – це ім’я коханої видатного карпатського ватажка опришків Олекси Довбуша, пам’ять якого й досі вшановують на Західній Україні. Також ім’ям Дзвінка Ігор Калинець назвав свою доньку. Живе і працює у Львові. Ігор Калинець: цікаві факти з життя Закінчив школу із срібною медаллю. Ігореві Калинцю було присвоєно звання почесного громадянина Львова. Калинець є почесним доктором Львівського національного університету імені Івана Франка. Займається поет і перекладами художньої літератури, зокрема з польської мови. З дружиною поет познайомився в університеті, вона була на два роки молодше нього.
ответ:Спи, бедняга!
Горькие ноты часто звучат в гражданской лирике Богдановича, но это не горечь безнадежности. Наследнику Богушевича, современнику Тетки, Купалы, Коласа был знаком путь борьбы. Как и многие другие белорусские поэты, Богданович, вступая в литературу, опубликовал своего рода поэтическую декларацию — аллегорию «Музыкант». Он изложил здесь свои взгляды на роль и назначение искусства. Жил на свете музыкант. «Много ходил он по земле и все играл на скрипке. И плакала в его руках скрипка, и такая была в его музыке тоска, что за сердце хватала!.. Плачет скрипка, льют люди слезы, а музыкант стоит и выводит еще жалобней, еще тоскливей. И болело сердце, и подступали к глазам слезы…».
Но бывало и по-другому: «Музыкант будто вырастал в глазах людей, и тогда играл сильно, звучно: гудят струны… бас, как гром, гудит и грозно будит ото сна, зовет народ. И люди поднимали склоненные головы, и гневом великим блестели их очи. Тогда бледнели и тряслись как в лихорадке, и прятались со страху, будто гадюки, все обидчики народа. Много их хотело купить у музыканта скрипку его, но он не продал ее никому. И продолжал он ходить среди бедного люда и музыкой своей будил от тяжкого сна»[35].
Смысл иносказания весьма прозрачен: автор выражает надежду, что торжество реакции — временное, что появятся новые поколения борцов за свободу. Он видит высокое назначение поэта в том, чтобы будить народ, гневной песней поднимать массы на борьбу против угнетения. Так, в первом же своем литературном выступлении Богданович заявил о верности традициям революционно-демократической поэзии. Об ориентации на эти традиции свидетельствуют и аллегория «Апокриф», и стихотворения поэта разных лет. Написанное в 1910 году стихотворение «Дождик в поле, и холод, и мгла…» развивает тему гражданского долга поэта:
Следует заметить, что буржуазно-националистическая критика настойчиво зачисляла его по ведомству «чистой» поэзии. Как известно, редакция «Нашей нивы» была неоднородной по своему составу — на страницах единственной белорусской газеты выступали и писатели-демократы во главе с Купалой и Коласом, и писатели буржуазного националистического лагеря. Буржуазные публицисты «Нашей нивы» всячески пытались доказать, что белорусская литература — явление бесклассовое, что существует «единая» белорусская нация и «единое» движение «белорусского возрождения». Стремление представить развитие белорусской литературы в виде лишенного противоречий и борьбы единого потока приводило к насквозь фальшивым, заведомо неверным литературным оценкам. Довелось это почувствовать на себе и Богдановичу. Его душа, замкнутая в себе, живет в каком-то другом, особенном мире — в мире чистой красоты и подлинной поэзии, и только сквозь нее смотрит на нашу жизнь…».
Однако творчество поэта никак не укладывалось в такую концепцию, да и сам Богданович отнюдь не склонен был ее поддерживать. Интересно вспомнить в этой связи о реакции Богдановича на статью «Нашей нивы». В 1924 году было впервые опубликовано стихотворение Богдановича «Пану Антону Новине на память от автора»:
В примечании к публикации сообщалось, что эту дарственную надпись Богданович сделал на том экземпляре своего сборника, который послал Антону Новине, напечатавшему о «Венке» в 1914 году критическую статью в «Нашей ниве». Таким образом был раскрыт псевдоним «Г. Б.»: выяснилось, что автор статьи о сборнике Богдановича — Антон Луцкевич (Новина — его псевдоним), буржуазный националист, одна из главных фигур в редакции «Нашей нивы». В дарственной надписи, в которой Богданович выражает свою благодарность автору хвалебного отзыва о «Венке», в очень изящной форме высказано несогласие с основным тезисом статьи «Певец чистой красоты». Говоря об осколках дерева, превращаемых в цветы, и о том, что эта «японская забава» припомнилась ему, когда он читал статью о «Венке», Богданович ясно дает понять, что зачисление его в певцы «чистой» поэзии кажется ему произвольным «превращением».
В
Война и дети
Объяснение:
Тема
Тема произведения – героический поступок мальчика, который советским танкистам уничтожить вражескую пушку. Автор показывает, что во время войны, когда весь народ в едином порыве стремится одолеть врага, возраст не является преградой для проявления отваги.
Писатель делает акцент на том, что подвиг мальчика – не единичный случай. В больших и маленьких прифронтовых городах проживало немало мальчишек его возраста, которые всеми силами пытались действующей армии справиться с фашистами. Пусть их подвиги и были незначительными в масштабах войны, однако их вклад в великую победу не стоит преуменьшать. В этом и заключается основная идея стихотворения Твардовского.
І́гор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939, Ходорів) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.
Ігор Калинець народився 9 липня 1939 у місті Ходорів (Бібрський повіт, за польським адмінподілом — Жидачівський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка), нині Львівської області, Україна. У 1956–1961 роках навчався у Львівському університеті, на філологічному факультеті. Після закінчення університету працював у Львівському обласному державному архіві (1961—1972).
Чоловік Ірини Стасів-Калинець.
За участь у дисидентському русі у 1972 році Ігоря Калинця було засуджено на 6 років ув'язнення суворого режиму й 3 роки заслання. Покарання відбував у Пермських концтаборах разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком та іншими.
Заслання відбував разом із дружиною Іриною Стасів-Калинець на Забайкаллі, у с. Ундино-Посєльє, Балейського району в Читинській області.
Після повернення до Львова у 1981 році працював у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника. З 1987 брав участь у виданні самвидавного журналу «Євшан-зілля», згодом став його редактором.
Окрім «дорослих» пише також вірші для дітей. Було видано кілька книг, які розійшлися не тільки в Україні, але також і в країнах з великою українською діаспорою (Казахстан, Канада, США, Аргентина). Його книгу «Небилиці про котика і кицю» ілюструвала українська художниця Вікторія Ковальчук у 2005 році.
Объяснение:
если не сложно, дай лучший ответ