Павло Тичина - видатний український поет, публіцист, перекладач, учений. Враження дитинства, яке пройшло серед народу, першу пісню поета співчуттям до людини, яка роботою придбавати свій хліб. Вже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле…»Ви знаєте, як липа шелестить…«Не бував ти в наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і її оспівування. Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла з друку 1918 року. До неї увійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916- 1917 роках. Павло Григорович Тычина - класик української літератури. Звучання дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України - усе це органічно входить в наше життя. Художнє, завершене слово поета, сповнене філософського змісту, дзвенить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить
Піди розбуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…Ці завершені у свого рядка - одно з видних досягнень української літератури. У цих рядках Тичина зумів передати усі фарби щасливої любові : ніжність, увага до коханої, свої великі почуття, які переповнюють серце. Найбільшим досягненням ранньої поезії Тичини була збірка «Сонячні кларнети». Вона ніби створена на одному диханні, стільки в ній енергії, бадьорості, і захоплення світлом, його гармонією. Об'єднання слухового і зорового образів робить виразнішою думку про єдність людини і природи. Ліричний герой залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними звіряє свої щонайтонші душевні пориви. У його віршах звучить гімн життя в різноманітний його проявах, весні, любові, яка оновлює і піднімає душу людини. Неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний в творчості Тичини світу природи.Знав я, знав: навіки,- промені, як вії!
- Більше не побачу,- сонячних очей.
- Буду вічно сам я, в чорному акорді.
- Промені, як вії сонячних очей!У критиці багато писалося про музичність поезій П. Тичини. Насправді. «Сонячні кларнети» - одно з кращих творінь світової поезії. Ця збірка - книга передчуття, чистого і сильного пориву до прекрасного гуманістичного ідеалу, нехай ще і неясно усвідомленому. Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Арфами, арфами…»Гаї шумлять…«Ой, не крійся, природа…» природа зображена як буря, могутня, промениста. Поет співає гімн живій природі, він прославляє сили матеріального сонячного світу :O Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-дух,- Лише Сонячні Кларнети. Образ Сонячних Кларнетів у збірці - це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її фарби і звуки, показує її вічно невгомонне життя. Природа для Тичини не самоціль, вона є невід'ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невід'ємна від змісту його творів. Вірш «Гаю шумлять» - зразок ніжної і музичної лірики, яка, оспівуючи природу, піднімає значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшість творів збірки «Сонячні кларнети»,- народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:Я йду, йду - Зворушений.
Когось усе чекаю - Співати.
Співати Люблячи
Під тихий шепіт трав що голубить.Уся збірка пронизана радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, посміхається сонцю, кольорам, милується чарівними хмаринками, які біжать по блакитному небу. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує у нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі. У поезіях «Тобі, дорога Інна», «З любов плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлене прекрасне, чисте, як уранішня роса, почуття любові. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; безперервний в творчому польоті, «чуйний, тривожний» стоїть на перехрестях життя.
Далеко за темным лесом,В доме под кустомЖил веселый и забавный,Но ленивый гном. В полдень дома, встав с постели,Гном пошел гулять,Чтобы новости лесныеРаньше всех узнать. Смотрит он, а на соснеБелка строит дом себе.«Ах, какой красивый дом!»Говорит веселый гном.«Вот и мне бы жить в таком!» Тут ему навстречу мишка,Рыбы полное ведро.Он уже с утра рыбачил.«Вот медведю повезло!Будет рыбкой он обедать.Вот бы мне ее отведать!» Гном расстроился немногоИ пошел домой,А ему навстречу зайкаВ серой шубке меховой. Он вчера себе для летаШубку новую пошил.И, увидев гнома, зайкаС ним заговорил: «Почему такой ты грустный?Кто тебя обидел?»Гном сказал: «Я так расстроен!Знаешь, что я видел? Есть у белки новый дом,Светлый и просторный.А у мишки есть улов –Ведро рыбкой полное. У тебя же зайка новыйИ красивейший наряд.Я себе хочу такой же!Кто же виноват!» Посмотрел на гнома зайкаИ сказал ему:«Я твоей беды-печалиПросто не пойму. Чтобы что-то получить,Нужно потрудиться.Коли ничего не делал –Что ж теперь сердиться?» Мораль проста у басни этой,Запоминайте, братцы!Люби и саночки возить,Раз любишь ты кататься!
Стихотворение «Размышления у парадного подъез¬да» (1858) было впервые опубликовано в I860 году в газете «Колокол» , на что Герцен отозвался следующим образом: «Мы очень редко помещаем стихи, но такого рода стихотворение нет возможности не поместить» . Некрасов начинает стихотворение обличением: Вот парадный подъезд, По торжественным дням Одержимый холопским недугом, Целый город с каким-то испугом Подъезжает к заветным дверям; Записав свое имя и званье, Разъезжаются гости домой, Так глубоко довольны собой, Что подумаешь — в том их призванье! В стихотворении Некрасова появляются просители мужики, которые представляют собой символический образ деревенской России. Крестьяне живут в нищете горе и унижении. Швейцар прогоняет мужиков. И пошли они, солнцем палимы, Повторяя: «Суди его Бог! » В своих покоях пребывает в роскоши вельможа. Ав¬тор меняет размер стихотворения и рифмовку. Ты, считающий жизнью завидною Упоение лестью бесстыдною, Волокитство, обжорство, игру, — Пробудись! С общим содержанием стихотворения контрастирует описание старости вельможи, смерти которого наследни¬ки ждут «с нетерпением» и которому Некрасов не дает умереть на родине. Об отношении автора к вельможе можно судить, исходя из строк: ...герой, Втихомолку проклятый отчизною, Возвеличенный громкой хвалой!. . Особое место в стихотворении занимает образ русской земли, которая является свидетелем убогой жизни народа, вынужденного смиренно влачить свое существование. Назови мне такую обитель, Я такого угла не видал, Где бы сеятель твой и хранитель, Где бы русский мужик не стонал! В кульминации произведения Некрасов обращается к извечной героине народных песен — к Волге. Волга! Волга!. . Весной многоводной Ты не так заливаешь поля, Как великою скорбью народной Переполнилась наша земля.. . В конце стихотворения автор в своем вопросе к народу выражает веру в то, что терпение его не должно быть бесконечным. Ты проснешься ль, исполненный сил, Иль, судеб повинуясь закону, Все, что мог, ты уже совершил — Создал песню, подобную стону, И духовно навеки почил?. .
Павло Тичина - видатний український поет, публіцист, перекладач, учений. Враження дитинства, яке пройшло серед народу, першу пісню поета співчуттям до людини, яка роботою придбавати свій хліб. Вже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле…»Ви знаєте, як липа шелестить…«Не бував ти в наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і її оспівування. Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла з друку 1918 року. До неї увійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916- 1917 роках. Павло Григорович Тычина - класик української літератури. Звучання дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України - усе це органічно входить в наше життя. Художнє, завершене слово поета, сповнене філософського змісту, дзвенить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить
Піди розбуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…Ці завершені у свого рядка - одно з видних досягнень української літератури. У цих рядках Тичина зумів передати усі фарби щасливої любові : ніжність, увага до коханої, свої великі почуття, які переповнюють серце. Найбільшим досягненням ранньої поезії Тичини була збірка «Сонячні кларнети». Вона ніби створена на одному диханні, стільки в ній енергії, бадьорості, і захоплення світлом, його гармонією. Об'єднання слухового і зорового образів робить виразнішою думку про єдність людини і природи. Ліричний герой залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними звіряє свої щонайтонші душевні пориви. У його віршах звучить гімн життя в різноманітний його проявах, весні, любові, яка оновлює і піднімає душу людини. Неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний в творчості Тичини світу природи.Знав я, знав: навіки,- промені, як вії!
- Більше не побачу,- сонячних очей.
- Буду вічно сам я, в чорному акорді.
- Промені, як вії сонячних очей!У критиці багато писалося про музичність поезій П. Тичини. Насправді. «Сонячні кларнети» - одно з кращих творінь світової поезії. Ця збірка - книга передчуття, чистого і сильного пориву до прекрасного гуманістичного ідеалу, нехай ще і неясно усвідомленому. Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Арфами, арфами…»Гаї шумлять…«Ой, не крійся, природа…» природа зображена як буря, могутня, промениста. Поет співає гімн живій природі, він прославляє сили матеріального сонячного світу :O Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-дух,- Лише Сонячні Кларнети. Образ Сонячних Кларнетів у збірці - це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її фарби і звуки, показує її вічно невгомонне життя. Природа для Тичини не самоціль, вона є невід'ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невід'ємна від змісту його творів. Вірш «Гаю шумлять» - зразок ніжної і музичної лірики, яка, оспівуючи природу, піднімає значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшість творів збірки «Сонячні кларнети»,- народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:Я йду, йду - Зворушений.
Когось усе чекаю - Співати.
Співати Люблячи
Під тихий шепіт трав що голубить.Уся збірка пронизана радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, посміхається сонцю, кольорам, милується чарівними хмаринками, які біжать по блакитному небу. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує у нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі. У поезіях «Тобі, дорога Інна», «З любов плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлене прекрасне, чисте, як уранішня роса, почуття любові. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; безперервний в творчому польоті, «чуйний, тривожний» стоїть на перехрестях життя.
Объяснение: