Відповідь:
Пояснення:
Стислий переказ твору «Гобсек» Оноре де Бальзак
Одного зимового вечора 1829-1830 року у гостях у віконтеси де Гранльє до першої години ночі затримались двоє гостей, які не належали до її родини. Один з них, гарний юнак, покинув салон, коли почав бити годинник. Жінка подивилась в сторону каміну, біля якого, задумавшись, стояла її дочка Камілла. Пані де Гранльє зрозуміла, що та прислухається до стукоту коліс екіпажу гостя, який щойно їх покинув, і вирішила почати розмову. Вона спонукала сімнадцятирічну дівчину прислухатись до її порад. Вона сказала, що пан де Ресто був дійсно гарною людиною, відданою і і гідною, але донька не може пов’язати долю з ним через його матір, жінку низького походження з дуже низьким авторитетом у суспільстві, що, певно, розтринькає усі гроші молодої Камілли.
Тим часом у сусідній кімнаті грав у пікет дядько Камілли, пан Дервіль, успішний адвокат, що збудував свою кар’єру після декількох вдалих судових справ, які повернули пані де Гранльє дороге нерухоме майно, тому користувався повагою у салоні віконтеси. Також Дервіль знав про симпатію Камілли до Ернеста де Ресто і навіть схвалював її, тому, почувши декілька слів з промови господині дому, втрутився у розмову, сказавши, що знає цікаву історію, яка змінить її думку про статки пана де Ресто.
Історія ця мала місце у тому часі, коли Дервіль був двадцятип’ятирічним студентом і знався з одним лихварем. «Уявіть собі жовтувато-бліде, тьмяне обличчя, з дозволу Академії, я назвав би його місячним ликом, бо воно скидалося на позолочене срібло, з якого зійшла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім гладеньке, завжди старанно зачесане, з сивиною, попелясто-сіре. Риси його обличчя, непорушні, холодні, як у Талейрана, були мов вилиті з бронзи. Його маленькі очі, жовті, як у тхора, були майже зовсім без вій і боялися світла; тому він захищав їх козирком старого картуза. Кінчик гострого носа був так поритий віспою, що скидався на буравчик. Губи у нього були тонкі, як у алхіміків та старезних дідів на картинах Рембрандта або Метою. Говорив цей чоловік тихо, лагідно і ніколи не гарячкував.» Людина ця була нетовариською. Він жив розмірено і спокійно, ніби зберігаючи життєву енергію. Навіть у найщасливіші моменти життя його манери були стриманими. Жив він у похмурому будинку на вулиці де Гре. Був він багатим чи бідним — не зрозуміло. Можливо, він зберігав гроші у банках, але сам оповідач ні одного разу не бачив грошей у того в руках. Єдиною людиною, з ким цей лихвар підтримував стосунки, був Дервіль. Він приходив до молодого адвоката у гості і часто дозволяв здійснювати візити до своєї оселі, коли був у доброму гуморі.
Роман «Герой нашего времени» написан Михаилом Юрьевичем Лермонтовым в середине девятнадцатого века. Это произведение отличается тем, что представляет собой несколько взаимосвязанных повестей с разными наименованиями. Однако, везде фигурирует главный герой романа — Григорий
На протяжении всего произведения автор знакомит нас с жизнью Печорина: его характером, поступками и размышлениями. Сначала мы видим светского франта, этакого «прожигателя жизни», который живет в свое удовольствие, пренебрегая моральными устоями.
Головокружительные победы «на фронте любви», легкомыслие и жестокосердие — именно таким чертами наделен этот персонаж в первых главах романа. Но Лермонтов дает нам возможность не только со стороны наблюдать за Григорием, но и заглянуть в его душу, взрослеть вместе с ним и видеть то, что ранее было скрыто завесой его праздной жизни.
Как это часто случается в жизни, Григорий Печорин неожиданно для себя стал жертвой любви - этого светлого и, в то же время, разрушительного чувства. Он продолжает совершать множество чудовищных ошибок, но мы уже не в силах упрекнуть его за это. Мы начинаем сопереживать и страдать вместе с ним.
Почему? Потому что понимаем — для него настал «час расплаты»! Но в своих злодеяниях виновен не только сам Григорий. Общество, частью которого являлся Печорин, предопределило его жизненные взгляды, манеру общения и поведения. Каким может быть человек, если его всегда окружали ложь, лицемерие и блуд? Если самые низкие помыслы и действия считались нормой?
А каким вы были бы человеком, попав на место Печорина? Хорошим или плохим? Автор романа дает шанс каждому читателю взглянуть на себя со стороны, не повторить ошибок главного персонажа.
Высмеивал пороки "хозяев жизни",угнетающих простой народ