Иван Андреевич Крылов — выдающийся русский писатель-баснописец. В своих произведениях он бичевал лжецов и мерзавцев, крепостников и властолюбцев. Жанр басни им выбран неслучайно. Идти в бой с открытым забралом было невозможно, слишком неравны были силы, поэтому и выбирает Крылов иносказательную форму повествования — эзопов язык. Произведения Ивана Андреевича интересны тематикой, идеей и образным, Удивительно доходчивым языком. В своих баснях Крылов обсуждает и решает общечеловеческие вопросы или конкретные события, как, например, в произведении "Волк на псарне".
Басня написана на события 1812 года, когда Наполеон вошел в Москву и стал искать путей заключения мира с Россией. Но русские отказались: ни о каком договоре не могло быть и речи, пока враг оставался на русской земле, в ее "сердце" — Москве. В аллегоричной форме, с достаточной долей сатиры Крылов описывает ситуацию, в которую попал враг:
Волк ночью, думая залезть в овчарню.
Попал на псарню.
Поднялся вдруг весь псарный двор.
Почуя серого так близко забияку.
Псы залились в хлевах и рвутся
Вон на драку;
Псари кричат: "ахти, ребята, вор!"
И вмиг ворота на запор;
В минуту псарня стала адом.
Как это описание напоминает картину, созданную Лермонтовым в стихотворении "Бородино". Наполеону не удалось победно и легко по России, как это было сделано им во многих европейских государствах и их столицах. Русские смогли защититься и сохранить бое армию. Ключей от Москвы он так и не дождался, не получилось того триумфа, на который рассчитывал полководец. Крылов очень хорошо передает ту ситуацию, в которой оказался Наполеон, заняв пустую Москву:
Мой волк сидит, прижавшись в угол задом
Зубами щелкая и ощетиня шерсть,
Глазами, кажется, хотел бы всех он съесть;
Но, видя то, что тут не перед стадом
И что приходит наконец
Ему расчесться за овец, —
Пустился мой хитрец в переговоры.
В образе седого ловчего Крылов выводит мудрого и опытного главнокомандующего Кутузова, который категоричен и непреклонен.
"Ты сер, а я, приятель, сед,
И волчью вашу я давно натуру знаю;
А потому обычай мой —
С волками иначе не делать мировой,
Как снявши шкуру с них долой".
И тут же выпустил на Волка гончих стаю.
Оптимистично и победно звучит заключительная фраза басни, Крылов ничуть не сомневается в победе русского оружия.
Благодаря щедрому таланту и многосторонности творчества, Крылов стал популярен еще при жизни, сейчас же его слава всемирна и будет расцветать до тех пор, пока звучит богатый язык русского народа.
Боротьба за людську гідність проти усякого приниження, насильства з юних років стала девізом усього життя письменника.
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.
Объяснение: