Задания по роману " История одного города" Укажите важнейшие приметы жанровой формы «Истории одного города».
-Можно ли назвать ее романом, сказкой, исторической хроникой, социально-философской сатирой?
- Каковы важнейшие стороны российской жизни, становящиеся объектом осмеяния в «Истории одного города»?
-Со всеми ли писательскими интонациями и косвенными оценками русской жизни и истории можно согласиться?
-Укажите примеры проявления обозначенных в главе литературных понятий «комическое», «юмор», «сатира», «сарказм» в конкретных произведениях писателя.
-В чем, на ваш взгляд, причина обращения писателя в 80-е гг. XIX в. к жанру сказки?
-Чем отличается литературная сказка от фольклорной и какие черты народной сказки сохраняет Салтыков-Щедрин в своих произведениях? Каким образом автор выражает свою позицию в сказках?
-Приведите примеры прямой и косвенной оценки происходящего и действующих лиц сказок.
-Назовите образы и понятия из сказок Салтыкова-Щедрина, ставшие нарицательными.
-Объясните их нравственно-социальный смысл, современное понимание
Объяснение
Стислий переказ, виклад змісту
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?