Леся Українка… Під цим іменем ми знаємо доньку досить відомої української дитячої письменниці Олени Пчілки, Ларису Косач-Квітку. Хто ж вона, ця тендітна дівчина з сумними очима? Леся була і поетесою, і драматургом, і публіцистом. А ще вона мала великий дар музиканта. Та тяжка хвороба – туберкульоз кісток – стала на заваді тому, щоб дівчина обрала музику справою свого життя. Дуже важко було дівчині прощатися з музикою, та вибору вона не мала. Саме про це пише Леся у вірші «До мого фортепіано»:
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
Леся Українка не могла відвідувати школу, адже хвороба часто не давала їй навіть піднятися з ліжка. Та, не дивлячись на це, дівчина стала високоерудованою людиною, самостійно вивчила більше десяти мов. Леся ніколи не здавалася. Вона обрала собі шлях, яким йшов Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко – шлях поета-борця, поета-пророка. Недарма у своїй творчості вона постійно перебувала у пошуках ідеалу борця за народне щастя. Леся з повагою ставилася до сильних духом, гордих та цілеспрямованих людей. Вона не визнавала слабкодухості, вважала, що у того, хто веде за собою народ, немає права на поразку. Її герої різні, але їх об`єднує саме ця риса.
У багатьох віршах Лесі Українки йдеться саме про боротьбу народу за національну гідність та волю. Візьмемо, наприклад, поезію «Досвітні вогні». Мені здається, що цей вірш схожий на поезію І. Франка «Каменярі». Леся показує в алегоричному образі вогнів передову прогресивну думку. І хоча ще сплять промені сонця, та вже горять досвітні вогні, засвічені руками робітників.
Леся щиро вірить у майбутнє свого народу, у те, що він не скориться та підніметься нарешті з колін. Мене вражають герої поезії «Досвітні вогні», що «сіють квітки на морозі», адже саме вони завдяки своїй силі духу та безстрашності проклали стежку у наше сучасне життя.
Сама ж поетеса також не збиралася покладатися на волю обставин. Не дивлячись на страшну хворобу, вона продовжувала жити і творити. Власне життя Леся Українка не може відділити від життя свого народу – саме для нього вона дихає і пише. Але як же складно було їй це робити:
Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні…
Саме праця і вічна боротьба супроводжували Лесю Українку все життя. Можливо, саме тому Іван Франко назвав її наймужнішим поетом України. У наш час люди не хочуть боротися – сидять і чекають, доки стане краще. Часто навіть молодь жаліється, що немає роботи, мало платять… А щоб щось змінити – діяти нікому не хочеться. Але ж з неба нічого не падає! І щоб чогось досягти, треба багато і наполегливо працювати. Життя Лесі Українки – яскравий приклад цьому!
1. Стихотворение "Летний вечер" можно отнести к жанру пейзажной лирики. Оно рисует картину отдыхающей после долгого летнего дня природы. На покой уходит солнце, бросая последние лучи на поле сжатой ржи, подсвечивая ложащийся на высокую траву некошеной межи туман. Этот холодный августовский туман невольный намек на грядущую смену времени года. Но птицам еще рано собираться в теплые края, они тоже примолкли, отдыхая. Тишина и безветрие. Лишь жница допевает песню, радуясь, что хорошая погода позволила успешно закончить день. А может, она взглянула на вечернее небо и ее напугала полная красная луна, с которой связано много суеверий? Этот переход от розовой дремы на земле к красному ночному светилу на небе нарушает гармонию и намекает, что спокойствие и умиротворенность природы лишь затишье перед бурей.
2. Художественные приемы.
Эпитеты: последние лучи, дремотой розовой вечерней тишины, луговые дали
Олицетворения; лучи лежат, дремотой объята трава, .
Метафоры: красный диск над рощей, песня замирает, умчаться навстречу ночи и луне
3. Стихотворение написано зимой 1898 года. В нем студент Блок вспоминает лето, проведенное после окончания гимназии в имении Шахматово. Его лирический герой любуясь тишиной и покоем не может полностью расслабится и раствориться в них, тревожат "заботы и печали". Беспокойство вызывает полная, да еще и красная луна - апокалипсический символ. Хотя молодость берет свое, герой верит, что он может умчаться от всех бед, надеется, что сможет, если не противостоять им, то хотя бы уйти - убежать, умчаться - от действительности. И он стремится в созданный им мир грез, уговаривает себя забыть все тревоги и печали и насладиться бесцельной и бездумной гонкой.
Объяснение:
ВОТ СТИХОТВОРЕНИЕ
ЛЕТНИЙ ВЕЧЕР
Последние лучи заката
Лежат на поле сжатой ржи.
Дремотой розовой объята
Трава некошеной межи.
Ни ветерка, ни крика птицы,
Над рощей — красный диск луны,
И замирает песня жницы
Среди вечерней тишины.
Забудь заботы и печали,
Умчись без цели на коне
В туман и луговые дали,
Навстречу ночи и луне!