Образ головного героя в оповіданні Е. По “Золотий жук”
Объяснение:
Образ головного героя в оповіданні Е. По “Золотий жук”
Розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи Вільяма Леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він проживав. Протягом усієї оповіді автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя.
Дійсно, на перший погляд, перед нами встає образ людини, що потерпіла життєве фіаско і втекла від суспільного презирства на безлюдний острів. Більш того, реакція Леграна на “золотого” жука, знайденого ним
для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, що межує з божевіллям. Із самого початку, як автор, що веде оповідання від першої особи, так і негр на ім’я Юпітер, позаочі вважали “масу Білла” не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, при цьому максимум терпіння і поваги до нещасливого потомственого гугенота. Автор так описує цю загадкову людину: “Багато що в характері самітника вселяло цікавість і повагу. Я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але разом з тим він заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, поринаючи поперемінно то у захват, тов похмурість”.
Критичність ситуації зростає в той момент, коли автор одержує листа від Леграна з за прийти до нього у важливій справі, і чує тривожні відгуки Юпітера про свого пана. Події, що відбуваються після цього, остаточно переконують оповідача у тому, що його друг одержимий манією скарбошукацтва. “Подібні манії можуть легко підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі”, – вважав тоді автор оповідання. Тільки занепокоєння за свого друга спонукає автора разом з Юпітером супроводжувати Леграна в пошуках скарбів. Потім дії Леграна, що на перший погляд межують з божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повернутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість Вільяма стали цьому перешкодою.
Однак, після того, як коштовності, в існування яких так твердо вірив Легран, нарешті були знайдені, перед читачем зненацька розкривається сила і багатство характеру героя твору Едгара По. Коли Легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми, бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання і пошукові орієнтирів, зазначених у ньому. Тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. Крім того, вражає терпіння, виявлене Леграном стосовно свого “здорового”, скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. Наступні рядки розповіді дозволяють розкрити в особистості Вільяма також витончене почуття гумору, виражене м’якою іронією на адресу автора, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: “Ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією в моєму смаку”. Адже насправді “золотий” жук був усього лише випадковістю, що до Леграну знайти скарб.
Подібно до головного героя “Золотого жука” серед нас живуть люди, слова і дії яких у силу їхньої незвичності ми схильні розцінювати негативно або зі скептичним глузуванням. Однак у своїй розповіді Едгар По показав, що часто саме ті, хто виділяються з людської сірої маси своїм образом життя, мисленням або поведінкою, мають неабиякі особистісні якості. Такі люди можуть принести багато користі суспільству, якщо не будуть відкинуті ним. У свою чергу суб’єктивність в оцінюванні іншої людини, навішування ярликів на “неформалів” та конформізм перешкоджають повноцінному розвиткові як особистості зокрема, так і людства в цілому. Особистість кожної окремої людини настільки унікальна, складна і багатогранна, що досі нікому не вдалося проникнути в її глибини і пізнати таємниці, щоб тільки за першим враженням безпомилково судити про нормальність або одержимість людини.
1) Воркута, Россия
2) Это повесть о войне, которую мы видим глазами контуженного мальчика Димы, городского, совершенно непри к партизанской жизни в лесу.
3)Партизан
4) партизаны Саныч и Дима.
5) Николай Майоров
6) Война - это болезнь, это вечный понедельник, а вторника может и не быть
7) Саныч – герой, он завалил немецкого генерала, за что ему должны вот-вот медаль выдать, и журналисты пробираются сквозь болота, чтобы взять у него интервью и сделать фотографию.
8)солдаты, которые отдали свою жизнь за мир на нашей земле и вознеслись на небеса.
Николай Алексеевич Некрасов в стихотворении «Железная дорога» показывает реальные, а также фантастические картины из жизни простых рабочих, строивших железную дорогу. Этими несчастными людьми руководствовал голод, называемый в стихотворении главным составляющим бедственного положения крестьян.
Некрасов в стихотворении показывает реалистические картины из жизни народа. Стихотворение начинается описанием прекрасных пейзажей осени. И автор показывает, что в природе нет такого безобразия, как в человеческих отношениях.
С Некрасовым в одном вагоне ехали отец со своим сыном, маленьким мальчиком. Паренек Ваня, как и все дети, интересуется всем, чего еще не знает. Он задает своему отцу, который был генералом, вопрос о том, кто построил такую хорошую железную дорогу. И важный господин отвечает, что строил это гениальное творение Граф Клейнмихель, главноуправляющий путями сообщения.
Некрасов, слушая пояснение отца Вани, решает отрыть ребенку правду об истинных строителях магистрали, которая соединила между собой два города Москву и Петербург. Автор произведения изображал все события из народной жизни реалистически, такими как они и были. Мальчишка слушает, каким нелегким было строительство этой дороги, узнает как много несчастных людей положено по краям дороги, от одного города к другому на протяжении всей магистрали.
Работали люди в очень тяжелых условиях, отдыхали от тяжкого труда в сырых землянках - терпели и голод, и холод, и болезни. Особенно, автор указывает на такое заболевание как цинга, этим он указал на то, что питание было плохим. Несмотря на все лишения строители обладали большим трудолюбием и неимоверным терпением. Некрасов считает именно народ творцом материальных ценностей, которыми, к сожалению, они не пользовались. Автор показал ум простых людей, и его внутреннюю силу. Приучившиеся к покорности при крепостническом строе люди беспрекословно подчинялись работодателю, к которому они сами просились на любые условия труда.
В стихотворении переплетаются реалистические картины строителей железной дороги и фантастические. В своем мнимом сне маленький Ваня, наслушавшись рассказов об несчастных людях, видит как, эти восставшие призраки, стоят вокруг несущегося поезда, слышит, как они поют песню о своей нелегкой доли. Их страшное пение слышит вся страна, но Некрасов говорит Ване, что не надо бояться своих братьев.
Мальчик увидел призрачный образ белорусского мужика, у которого были на руках язвы и опухшие ноги. Очень реалистичен этот образ, который показывает, как тяжелый труд забрал у человека здоровье и силы. И мальчишка понимает, что благодаря этим людям, которые не своего здоровья и даже жизни, он и все пассажиры поезда могут пользоваться таким отменным сооружением, как железная дорога, которая сократила путь с Москвы до Питера.
Некрасов хотел, чтобы молодые люди из любого сословия понимали, что именно простой народ создает своей кровью и потом блага цивилизации. Поэт в произведении прославляет народ-труженик. Но он понимает, что освободиться от нелегкого бремя неуважения и презрения, с которым к ним относились такие люди как отец мальчика, они пока не смогут. В своем произведении он говорит, что увидеть время, в котором между людьми будут справедливые отношения, их поколение уже не сможет
Надеюсь все правильно