(Киев)
В статье рассмотрены важнейшие составляющие поэтического мира лирики Д.Быкова, в частности метафизический текст и метатекст, антиномичность как существенная черта идиостиля, отражение чеховской и пастернаковской импрессионистической поэтики в образно-стилевой системе поэта.
Ключевые слова: метафизическая традиция, метатекст, игровая поэтика, металирика, интертекст.
Заярна І.С. Своєрідність поетичного світу Дмитра Бикова (книга «Последнее время. Стихи. Поэмы. »).
У статті розглянуто важливі складові поетичного світу лірики Д.Бикова, зокрема метафізичний текст та метатекст, антиномічність як суттєву рису ідіостилю, віддзеркалення чеховської та пастернаковської імпресіоністської поетики в образно-стильовій системі митця.
Ключові слова: метафізична традиція, метатекст, ігрова поетика, металірика, інтертекст.
Irina Zayarnaya. Singularity of the poetical world of D. Bykov (the book «Последнее время. Стихи. Поэмы. »).
The article deals with the most important components of poetical world of D.Bykov’s lyrics, such as metaphysical text, metatext, antinomy as a significant feature of idiostyle, reflection of Chekhov’s and Pasternak’s impressionistic poetics in the author’s imaginative-style system.
Key words: metaphysical tradition, metatext, witty poetics, metalyrics, intertext.
Поэтическое творчество Дмитрия Быкова – талантливого прозаика, поэта, журналиста, автора нескольких романов и художественных биографий русских писателей, лауреата литературных премий имени А. и Б.Стругацких, «Национальный бестселлер» и «Большая книга» – представляет знаменательное явление в современной русской литературе.
Многогранный поэтический мир, подчеркнуто традиционный поэтический слог и мастерская виртуозность стихотворца сразу же берут в плен читателя и не отпускают его до последней строчки. В его текстах привлекательны комбинация прозрачности смысла, поэтической легкости, и в то же время – сложность философской проблематики, глубина постановки онтологических проблем, сочетание игровой поэтики с проникновенным лирическим чувством, которым поэт охватывает весь мир.
Достаточно сказать, что Быков соединил в своем стиле традиции мировой и русской поэтической классики и Серебряного века с опытом постмодернизма, своеобразно переплавив их в подчеркнуто игровой поэтике. Критик и литературовед И.Роднянская совершенно справедливо узрела в нем «лирика собственной персоной, ошеломляющего естественностью стихоговорения и вольным богатством словаря» [Роднянская 2007: 209].
По мироощущению Дм. Быков – поэт-филолог и философ, представитель художественной интеллигенции, взращенный на богатых традициях русской и мировой культуры, переживший закат советской и постсоветскую эпоху, драматически ощущающий свое время как время всеобщего распада и вселенского хаоса, насквозь пропитанное эсхатологическими настроениями. Критик Алексей Дидуров подчеркнул, что Дмитрий Быков – один из лучших поэтов нашего времени, «когда за художественную правду уже ничего не бывает – ни славы, ни тюрьмы, ни денег» (курсив наш – И.З.) [Дидуров 1998: 252]. Сам же поэт прекрасно выразил эту мысль, перефразируя известную цитату из А.С.Пушкина: «Никто уже не требует поэта / К священной жертве – бог с тобой, живи / И радуйся. / Тебе не уготован священный жребий, бешеный распыл: / Как будто мир во мне разочарован. / Он отпустил меня и отступил» [Быков 2007: 48][1]. Роль литературы в обществе, а шире – соотношение искусства и действительности частично отражает философию времени. А это одна из проблем, которая волнует писателя. Свое место на поэтическом Олимпе Быков не без иронии определил следующим образом: «Я поэт, но на фоне Блока я не поэт. / Я прозаик, но кто сейчас не прозаик?».
Попытаемся обозначить основные составляющие поэтического мира Дм. Быкова, опираясь на недавно изданную книгу стихотворений, и поэм – «Последнее время» (2007), куда автор поместил стихи, написанные за двадцать лет творческой работы.
Очевидно, что наиболее значимой, едва ли не основной особенностью идиостиля поэта является антиномичность, парадоксальное схождение крайних полюсов, контрастов. Они обнаруживаются как в смысловой сфере, в самоидентификации лирического героя, так и в стиле, образности. С одной стороны, глубокий лиризм, предельное самообнажение лирического чувства. С
1-б
2-б
3-б
4-а
5-в
6-г
7-в
8-а3,б1,в-,г-2
9-Пан Журден просто схиблений на дворянстві і всьому, що могло б пов’язати його з дворянами. Він неосвічений та дурний. Через це його поведінка викликає сміх. Він відвертий у своїх зізнаннях. Наприклад, він каже, що навіть не усвідомлював те, що вже багато років спілкується прозою. Для вчителів така людина – просто скарбниця. Автор, зображуючи сцени навчання за до ронії та сатири, наголошує на тому, що це досить безглуздо намагатись заробити свій капітал за титул дворянина. Його задум схожий просто на задум божевільного, а все, що з ним відбувається – на божевільний дім. За гроші неможливо придбати розум, можна лише втратити останні його краплі у цій гонитві.
За всіх часів кожен народ мріяв про сильного, сміливого та розумного захисника. Саме тому в міфах різних народів з'являлися герої, завжди готові прийти на до скривдженим та беззахисним. Давні греки, або елліни, як вони себе називали, також мали свого уславленого героя. Ним був Геракл.
Геракл — син бога Зевса та смертної земної жінки Алкмени. Того дня, коли Геракл мав з'явитися на світ, Зевс заприсягнувся на зібранні богів, що немовля із його потомків, яке народиться цього дня перше, володарюватиме над Мікенами й іншими народами. Але дружина Зевса Гера пішла на хитрість. Вона затримала народження Геракла і прискорила появу Еврисфея. Так помстилася Гера Зевсові за його зраду. А спокутувати цей гріх довелося Гераклу. Щоб стати безсмертним, він змушений був служити слабкому, кволому боягузу впродовж дванадцяти років та здійснити дванадцять подвигів (два з них Еврисфей не зарахував). Геракл: дістав шкуру немейського лева, вбив лернейську гідру, вполював керинейську лань, приніс в Мікени ериманфського вепра, очистив Авгієві стайні, перебив стимфалійських птахів, привів критського бика, перегнав у Мікени кобилиць Діомеда, здобув донькам Еврисфея пояс цариці амазонок Іпполіти, пригнав у Мікени череду корів велетня Геріона, приніс золоті яблука Гесперид, здійснив подорож у підземне царство, щоб привести Еврисфею його сторожа — пса Цербера.
Для здійснення цих подвигів потрібні були неабиякі сила, відвага, кмітливість. Гераклу й справді притаманні усі ці якості. До речі, ім'я "Геракл" означає "уславлений герой". Його подвиги стали улюбленою темою античного мистецтва. Відома статуя Геракла Фарнезе роботи Глікона. Епізоди з життя героя надихали на творчість відомих скульпторів, художників.
Ім'я "Геракл" має ще одне значення: "завдяки Гері". Дійсно, все своє життя герой мав протистояти ненависті і заздрощам дружини Зевса і, мабуть, завдяки їй прославився. Шлях від героя до божества нелегкий. Але ж це є той шлях до ідеалу, якого так прагнули давні греки. Мені здається, що й кожен із нас має стати на цей шлях.
Объяснение: