Чи реалізував О. де Бальзак у повісті «Гобсек» свою настанову: «Правда нага- дує гіркий напій, неприємний на смак, але корисний для здоров'я»? Чого може навчити, від чого застерегти та «вилікувати» цей твір?
За формою повість «Гобсек» є «оповіданням в оповіданні». Це був досить типовий прийом у літературі XIX ст. та й літературі попередніх часів (згадаймо знаменитий «Декамерон» Джованні Боккаччо). Для чого ж авторові знадобився адвокат Дервіль? Адже його присутність тільки заплутує хід оповіді: у приймальні віконтеси де Гранльє він розповідає історію, яка змусить змінити погляд на становище графа Ернеста де Ресто у вищих колах Парижа, а з назви зрозуміло, що увага читачів має бути зосереджена па лихвареві Гобсекові.
За своєю природою Дервіль він проникає скрізь, бачить те, що причаїлося в глибинах життя. Це посередник, людина простої та ясної душі, який допомагає зрозуміти суть інших людей. Чому все ж таки між Гобсеком і читачем стоять дві особи: автор і оповідач? Так, Дервіль — один (якщо не єдиний) із тих, хто добре знає Гобсека й бере безпосередню участь у справах сім'ї де Ресто. Згадаймо, що Бальзак у своїх творах дає начебто подвійне зображення людини: під кутом зору як суспільства, так і її самої.
До того ж автор твору може опинитися в позиції «всезнайка»: йому завчасно відомо про героя та його долю те, про що читач дізнається поступово, з кожною перегорнутою сторінкою повісті. Зовсім іншим є сприйняття Гобсека адвокатом Дервілем. Він теж пізнає старого лихваря поступово, і це більше подобається читачу, який дізнається про деякі факти й деталі ніби «разом із Дервілем», дивиться на ситуацію та героїв очима не лише письменника, а й оповідача. Усе це створює «ефект стереоскопії», особливу атмосферу задушевності розмови та вірогідності оповіді.
У повісті повною мірою відобразилися особливості стилю письменника, важливе місце в його творах належить розлогим описам — портрета іі інтер'єра. Для творів Бальзака характерні великі експозиції, детально описується час дії, матеріальний і суспільний стан персонажів тощо.
Повість «Гобсек» розпочинається з опису салону де Гранльє, характеристики оповідача Дервіля, пояснень причини його присутності в близькому колі віконтеси, оповіді про Гобсека передує детальний портрет лихваря. Здається, що перші сторінки повісті дещо аморфні, багатослівні й нединамічні. Проте в цьому є свій сенс. Неспішний перебіг розмови в салоні віконтеси, що переривається то подаванням склянки солодкої води, то тим, що Камілла йде спати, перебуває в опозиції до внутрішнього напруженого динамізму й драматизму оповіді, посилюючи ефект дії на читача. Окрім того, тут є ще одна, тепер уже псевдоопозиція майже до кінця повісті. Бальзак постійно акцентує увагу на контрасті між тонкою та вишуканою атмосферою салону де Гранльє та брудом і задушливою атмосферою брехні, що панує в сім'ї де Ресто. 1 тільки за однією-єдиною фразою ми й дізнаємося, тцо це не справжня опозиція, а псевдоопозиція. На початку повісті Дервіль рекомендує Гобсека як людину, яку в салоні де Гранльє «звичайно, не могли знати», але наприкінці твору ми бачимо, що й у цьому салоні його могли знати дуже добре, адже пані де Гранльє, як і Гобсек, цінує матеріальні блага понад усе.
У творах Бальзака немає несподіваних сюжетних ходів, усі дії та вчинки вмотивовані. Долаючи традиції романтизму, не приділяючи уваги зовнішнім ефектам, автор не відмовляється від досягнень цього напряму повністю (скажімо, багато його героїв, як і в романтиків, є «людьми однієї пристрасті», недаремно ж існує вислів «бальзаківські пристрасті»). Хоча дія в його творах динамічна й драматична, вона базується не на зовнішніх, а на внутрішніх, часом глибоко прихованих протиріччях і контрастах, що повною мірою стосуються повісті «Гобсек».
Різні редакції повісті, її місце у творчому доробку Бальзака
За кількістю редакцій повість «Гобсек», здається, не має подібних із-поміж творів «Людської комедії». Узагалі-то Бальзак працював так інтенсивно, якщо не сказати каторжно, що втратив своє здоров'я до 50 років, але попри це все життя був у боргах. Іноді траплялося, що кредитори вже чекали в його приймальні на гроші, а він ще дописував останні рядки твору, гонорар за який уже отримав наперед. Тому навіть за бажання Бальзак не міг виконувати поради свого великого земляка-попередника Ніколя Буало: «Спішіть поволі ви; не здавшися зарання, / Вертайте знов і знов до вашого писання; / Шліфуйте, щоб іще не раз пошліфувать, / Не бійтесь креслити, а інколи й додать». Він не встигав здавати до редакції твори, які вже вимагали видавці, доводилося дуже поспішати, тому вдосконалювати їх зазвичай було ніколи. Однак щодо повісті «Гобсек» — усе якраз навпаки, бо до цього твору Бальзак «вертався знов і знов», він доопрацьовував його надзвичайно ретельно. При тому інтенсивному життя й обсязі роботи, який виконував митець, така його увага саме до цієї повісті свідчить про її особливе місце у творчому доробку митця. Спробуємо розглянути можливі причини неодноразового редагування свого твору письменником.
Стихотворение относится к лирике 1910-1913 гг. , периоду сложной жизни поэта, когда им было написано более 60 стихов. Является первым опубликованным стихом поэта (1914 г. , под псевдонимом Аристон, журнал для детского чтения «Мирок») . Основная тема - показать красоту зимней березы. Есенинская строфа - описание зимней березы с присущими ей русскими приметами и многими предметными деталями. В стихотворении чувствуется патриотическое чувство любви к Родине, ее скромной, внешне неброской природе. Чувство Родины - основное во всем творчестве Есенина. Воспеваемая здесь природа очеловечена: она дышит, двигается, печалится как человек. Традиционно воспеваемая в устном народном творчестве береза является сквозной в творчестве поэта. Автор использует силлабо-тоническое стихосложение. Можно предположить наличие здесь двусложных стоп, метра - ямба. Далее проводя анализ этого стихотворения, заметны точные (окном - серебром) рифмы, а также - неравносложные (кругом - серебром) , открытые (огне - тишине) и закрытые (каймой - бахромой) , мужские (тишине - огне) , но все они перекрестные (абаб) . По количеству строф стихотворение является четверостишием (катрен) . Основной образ произведения - зимняя береза (образ-персонаж) . Поэт одушевляет ее с образом женщины. Также в стихотворении заметен образ зимы - синонима смерти и смертной тоски в творчестве поэта. Есенин хотел показать печаль женского увядания. Есенин видит березу обостренно, при определенном освещении. В результате один образ ассоциативно рождает другой. Образующие строки слова, взятые в отдельности не образны. Но, организованные определенным они создают поэтический, образный текст и сами становятся образными. Стихотворение относится к пейзажной лирике. Содержит в основном общеупотребительные слова, но под пером поэта они эмоционально действенны. У него поразительно зоркий и обостренно-пристальный взгляд на природу. Исходя из совершенства языковой формы, гармонии содержания и формы, ясности, четкости, лаконизма, изящества, простоты и стройности словесного выражения, можно утверждать, что здесь проявляется эстетическая функция языка. Стихотворение многокрасочно. В нем есть как любимые цвета поэта (белый, серебряный) , которые передают радостное, свежее, элегически-задумчивое восприятие мира, так и золотой - символ яркой, но уже увядающей гаммы осени. Поражает также переливы цветов, их тонкая нюансировка, переход одного цвета в другой, их смешение и образование на их основе нового цвета. Есенин, рисуя картины природы, всегда называет цвета, в которые она окрашена. Это он делает для того, чтобы читатели могли лучше представить то, о чём он пишет. Есенин сравнивает опушенные снегом кисточки берёзовых веток с белой бахромой. Поэт дважды сравнивает снег с серебром, но при этом использует разные приёмы: в первой строфе, когда берёза принакрылась снегом, точно серебром - сравнение, а в последних строках стихотворения, когда заря обсыпает ветки новым серебром, тоже есть сравнение, но оно как бы скрыто. Поэт не говорит, что заря обсыпает ветки снегом, точно серебром. Он сразу называет снег серебром, надеясь на нашу догадливость. Это скрытое сравнение - метафора. Поэт пишет, что снежинки горят в золотом огне. Здесь употреблено слово горят в переносном смысле. Это слово часто употребляется в переносном значении. Мы говорим, например, глаза горят. Снежинки не могут, конечно, гореть, как дрова. А под выражением золотой огонь поэт подразумевает свет зари. Зимой небо озаряется не так ярко, как летом. Долго стоит берёза в сонной тишине - от утренней зари до вечерней. Именно так, нам кажется, надо понимать слова - обходя кругом. Сначала заря была на востоке, а затем - на западе. Также Есенин называет зарю ленивой, это потому, что зимой заря начинается позже, чем летом, будто ленится встать пораньше. И горит она не так ярко, как летом, как будто ей лень озарять небо. Несмотря на небольшой объем произведения, язык его богат, обладает народностью.
Главными героями являются Маша Миронова и Петр Гринев, проходя множество испытаний, они проверяют свою любовь и верность, и в итоге остаются вместе. На протяжении романа происходит становления их личности. Петр Гринев из «недоросли» превращается в настоящего защитника родины, в мужественного человека. А Маша из девушки, которая ничего не видела кроме своей крепости, не общавшаяся со своими сверстниками, становится смелой, решительной девушкой, которая ради любимого, готова прийти и к самой царице.
Этот роман учит быть читателя стойким, учит выдерживать испытания, уготовленные судьбой, верить в светлое будущее и делать все возможное для достижения своих целей!
За формою повість «Гобсек» є «оповіданням в оповіданні». Це був досить типовий прийом у літературі XIX ст. та й літературі попередніх часів (згадаймо знаменитий «Декамерон» Джованні Боккаччо). Для чого ж авторові знадобився адвокат Дервіль? Адже його присутність тільки заплутує хід оповіді: у приймальні віконтеси де Гранльє він розповідає історію, яка змусить змінити погляд на становище графа Ернеста де Ресто у вищих колах Парижа, а з назви зрозуміло, що увага читачів має бути зосереджена па лихвареві Гобсекові.
За своєю природою Дервіль він проникає скрізь, бачить те, що причаїлося в глибинах життя. Це посередник, людина простої та ясної душі, який допомагає зрозуміти суть інших людей. Чому все ж таки між Гобсеком і читачем стоять дві особи: автор і оповідач? Так, Дервіль — один (якщо не єдиний) із тих, хто добре знає Гобсека й бере безпосередню участь у справах сім'ї де Ресто. Згадаймо, що Бальзак у своїх творах дає начебто подвійне зображення людини: під кутом зору як суспільства, так і її самої.
До того ж автор твору може опинитися в позиції «всезнайка»: йому завчасно відомо про героя та його долю те, про що читач дізнається поступово, з кожною перегорнутою сторінкою повісті. Зовсім іншим є сприйняття Гобсека адвокатом Дервілем. Він теж пізнає старого лихваря поступово, і це більше подобається читачу, який дізнається про деякі факти й деталі ніби «разом із Дервілем», дивиться на ситуацію та героїв очима не лише письменника, а й оповідача. Усе це створює «ефект стереоскопії», особливу атмосферу задушевності розмови та вірогідності оповіді.
У повісті повною мірою відобразилися особливості стилю письменника, важливе місце в його творах належить розлогим описам — портрета іі інтер'єра. Для творів Бальзака характерні великі експозиції, детально описується час дії, матеріальний і суспільний стан персонажів тощо.
Повість «Гобсек» розпочинається з опису салону де Гранльє, характеристики оповідача Дервіля, пояснень причини його присутності в близькому колі віконтеси, оповіді про Гобсека передує детальний портрет лихваря. Здається, що перші сторінки повісті дещо аморфні, багатослівні й нединамічні. Проте в цьому є свій сенс. Неспішний перебіг розмови в салоні віконтеси, що переривається то подаванням склянки солодкої води, то тим, що Камілла йде спати, перебуває в опозиції до внутрішнього напруженого динамізму й драматизму оповіді, посилюючи ефект дії на читача. Окрім того, тут є ще одна, тепер уже псевдоопозиція майже до кінця повісті. Бальзак постійно акцентує увагу на контрасті між тонкою та вишуканою атмосферою салону де Гранльє та брудом і задушливою атмосферою брехні, що панує в сім'ї де Ресто. 1 тільки за однією-єдиною фразою ми й дізнаємося, тцо це не справжня опозиція, а псевдоопозиція. На початку повісті Дервіль рекомендує Гобсека як людину, яку в салоні де Гранльє «звичайно, не могли знати», але наприкінці твору ми бачимо, що й у цьому салоні його могли знати дуже добре, адже пані де Гранльє, як і Гобсек, цінує матеріальні блага понад усе.
У творах Бальзака немає несподіваних сюжетних ходів, усі дії та вчинки вмотивовані. Долаючи традиції романтизму, не приділяючи уваги зовнішнім ефектам, автор не відмовляється від досягнень цього напряму повністю (скажімо, багато його героїв, як і в романтиків, є «людьми однієї пристрасті», недаремно ж існує вислів «бальзаківські пристрасті»). Хоча дія в його творах динамічна й драматична, вона базується не на зовнішніх, а на внутрішніх, часом глибоко прихованих протиріччях і контрастах, що повною мірою стосуються повісті «Гобсек».
Різні редакції повісті, її місце у творчому доробку Бальзака
За кількістю редакцій повість «Гобсек», здається, не має подібних із-поміж творів «Людської комедії». Узагалі-то Бальзак працював так інтенсивно, якщо не сказати каторжно, що втратив своє здоров'я до 50 років, але попри це все життя був у боргах. Іноді траплялося, що кредитори вже чекали в його приймальні на гроші, а він ще дописував останні рядки твору, гонорар за який уже отримав наперед. Тому навіть за бажання Бальзак не міг виконувати поради свого великого земляка-попередника Ніколя Буало: «Спішіть поволі ви; не здавшися зарання, / Вертайте знов і знов до вашого писання; / Шліфуйте, щоб іще не раз пошліфувать, / Не бійтесь креслити, а інколи й додать». Він не встигав здавати до редакції твори, які вже вимагали видавці, доводилося дуже поспішати, тому вдосконалювати їх зазвичай було ніколи. Однак щодо повісті «Гобсек» — усе якраз навпаки, бо до цього твору Бальзак «вертався знов і знов», він доопрацьовував його надзвичайно ретельно. При тому інтенсивному життя й обсязі роботи, який виконував митець, така його увага саме до цієї повісті свідчить про її особливе місце у творчому доробку митця. Спробуємо розглянути можливі причини неодноразового редагування свого твору письменником.