Риси характери Сашка справедливий співчутливий добрий чуйний принциповий самостійний вірний цілеспрямований «Сіроманець» цитатна характеристика Сашка — «Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем»; «Аби я був вовком…»; «Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти?..— завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну»; — «Сашко вибрав підходящу для Сіроманця нору, розчистив її трохи лопатою, нарвав пирію, настелив, ліг сам»; — «Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий»; — «Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець,— сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом»; — «Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?»; — «Сашко вийшов у коридор, намацав татові валянки, вліз у них, наче провалився у воду, накинув кожушок, тихо прочинив і зачинив за собою двері»; «Сашко став на коліна, почав обмацувати темінь, наткнувся добряче лобом на ковадло, і вже Сіроманець щімко задихав Сашкові в обличчя. Сашко обійняв обома руками вовка за шию». Хлопчик Сашко захоплюється Сіроманцем. Він вважає його чесною та справедливою твариною, яка не зробила нікому нічого поганого. Навіть коли мисливці винищили його вовченят — Сіроманець не помстився їм. Тому Сашко захищає його чесне ім’я перед батьком та Чепіжним. Але дорослі не розуміють хлопця, тому що для них вовк — хижак, якого треба впіймати. Не знайшовши підтримки, Сашко вирішує діяти самостійно. Він допомагає Сіроманцю переховуватись у лісі та влаштовує втечу з сільського хліва, коли вовка таки впіймали в пастку. Сашко вважає Сіроманця кращим другом, він годує його, розмовляє з ним та проводить увесь з ним вільний час. Коли вовк був змушений покинути ліс та переховуватись на полігоні, хлопчик дуже сумував за ним. Навіть потоваришувавши з дівчинкою Галею, Сашко не забував про Сіроманця. їхня зустріч після тривалої розлуки була дуже емоційною. Хлопчик не зраджує своїй меті вилікувати вовкові зір. Задля цього він навіть втікає з дому та подорожує кілька днів пішки, щоб дістатися до лікарні в Одесі. Йому все вдається, але останньої миті вовча натура бере верх і Сіроманець втікає з лікарні, навіть не попрощавшись з кращим другом.
Образ Маленького принца – образ человеческой души в идеале. Он воплощает в себе все лучшие черты, которые могут быть присущи человеку – открытость, чистота, возвышенность над материальным, мудрость. Вместе с тем, Маленький принц одинок. Его планета настолько мала, что там едва ли хватит места кому-то еще.Этот тонкий, одинокий, ранимый и мечтательный ребенок, который любит наблюдать закаты, переживает о судьбе капризного цветка и верит, что ему еще многое стоить познать, по-настоящему раскрывается, познав любовь к Розе и дружбу с Лисом.
Тарас Бульба, первая ассоциация, которая возникает, когда мы слышим имя этого литературного персонажа, это, конечно, патриотизм, высокое отношение к Родине. Во время первое встречи с сыновьями мы не видим трепетной встречи, скорее наоборот, так как Тарас испытывает бойцовские качества старшего из сыновей - Остапа: “— Да он славно бьется! — говорил Бульба остановившись. — Ей-богу, хорошо! — продолжал он, немного оправляясь, — так, хоть бы даже и не пробовать. Добрый будет казак! ” Сыновья в столь суровое время выросли бесстрашными воинами, а их отцу очень уж хочется похвалиться ими в Сечи. Вместо теплых встреч, бесед, он увозит их в военный лагерь: “Завтра же едем! Зачем откладывать! Какого врага мы можем здесь высидеть? На что нам эта хата? К чему нам все это?.. ” Гоголь, когда давал характеристику своему герою, говорил, что Тарас упрям и самоотвержен, такой воин мог возникнуть только в тяжелое время. Но Гоголь повествует не только о сильных и отважных воинах, он дает развернутые картины прекрасной природы Малороссии. Только здесь, во таких необъятных просторах степи могли родиться и вырасти такие вольнолюбивые и самоотверженные бойцы. “Степь, чем далее, тем становилась прекраснее. Тогда весь юг, все пространство, которое составляет нынешнюю Новороссию, до самого Черного моря, было зеленою, девственной пустынею.. . Ничего в природе не могло быть лучше. Вся поверхность земли представляется зелено-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов... ” Вот такой совершенный мир и должны защищать запорожские казаки. Тарас не зря гордится своим старшим сыном. Остап — истинный воин своего времени, для него ратный труд - самое главное и важное занятие. “— Батько! где ты? Слышишь ли ты? — Слышу! — раздалось среди всеобщей тишины... ” Но не только гордость за сыновей выпало пережить старому Тарасу. Горечь и боль испытывает он из-за предательства Андрия. Никакие веские причины не могу оправдать сына в его глазах. Когда автор описывает казнь Андрия, образ старого казака приближается к библейским героям. Он всю свою жизнь отдал на служение родине, твердой рукой уничтожал ее врагов. И так же тверд при казни сына-предателя: “— Что, сынку тебе твои ляхи?. . Так продать? продать веру? продать своих? Стой же; слезай с коня!. . Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью!.. ” Последние мгновения жизни Тараса полны героизма и самоотверженной любви к товарищам по оружию. Герой не думает о скорой тяжелой и мучительный смерти, он даже сейчас готов выручить своих отважных соратников, которые попали в беду, он им надеясь на то, что боевые товарищи продолжат святое дело, на которое он жизнь положил.
Риси характери Сашка справедливий співчутливий добрий чуйний принциповий самостійний вірний цілеспрямований «Сіроманець» цитатна характеристика Сашка — «Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем»; «Аби я був вовком…»; «Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти?..— завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну»; — «Сашко вибрав підходящу для Сіроманця нору, розчистив її трохи лопатою, нарвав пирію, настелив, ліг сам»; — «Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий»; — «Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець,— сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом»; — «Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?»; — «Сашко вийшов у коридор, намацав татові валянки, вліз у них, наче провалився у воду, накинув кожушок, тихо прочинив і зачинив за собою двері»; «Сашко став на коліна, почав обмацувати темінь, наткнувся добряче лобом на ковадло, і вже Сіроманець щімко задихав Сашкові в обличчя. Сашко обійняв обома руками вовка за шию». Хлопчик Сашко захоплюється Сіроманцем. Він вважає його чесною та справедливою твариною, яка не зробила нікому нічого поганого. Навіть коли мисливці винищили його вовченят — Сіроманець не помстився їм. Тому Сашко захищає його чесне ім’я перед батьком та Чепіжним. Але дорослі не розуміють хлопця, тому що для них вовк — хижак, якого треба впіймати. Не знайшовши підтримки, Сашко вирішує діяти самостійно. Він допомагає Сіроманцю переховуватись у лісі та влаштовує втечу з сільського хліва, коли вовка таки впіймали в пастку. Сашко вважає Сіроманця кращим другом, він годує його, розмовляє з ним та проводить увесь з ним вільний час. Коли вовк був змушений покинути ліс та переховуватись на полігоні, хлопчик дуже сумував за ним. Навіть потоваришувавши з дівчинкою Галею, Сашко не забував про Сіроманця. їхня зустріч після тривалої розлуки була дуже емоційною. Хлопчик не зраджує своїй меті вилікувати вовкові зір. Задля цього він навіть втікає з дому та подорожує кілька днів пішки, щоб дістатися до лікарні в Одесі. Йому все вдається, але останньої миті вовча натура бере верх і Сіроманець втікає з лікарні, навіть не попрощавшись з кращим другом.