Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини. Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни. Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
3. Артур Грэй родился капитаном хотел быть и стал им .В отличии от всей окружаещей его обстановки хранящей попой и вековую неподвижность Грэй родился с живой душой совершенно несконой продолжать линию фамильного начертания. 4.Однажды вечером спустя четыри года самостоятельного плаванья Грэя капитаном "Секрет" подошел к Лиссу и остановился у маяка.Настроение у Грэя было тоскливим и тяжелым.Причини своей тоски он не понимал и нехотя выполнил свои самые необходимые дела.
Цитатный план: 1."Когда родилась девочка, Мэри пришлось почти все оставленные Лонгреном деньги потратить на лечение после родов и самое необходимое для малышки. Мэри тяжко заболела двусторонним воспалением легких и через неделю ее не стало. " 2."—Ты будешь большой, Ассоль. Однажды утром в морской дали под солнцем сверкнёт алый парус. Сияющая громада алых парусов белого корабля двинется, рассекая волны, прямо к тебе. — «Зачем вы приехали? Кого вы ищете? » — спросят люди на берегу. Тогда ты увидишь храброго красивого принца; он будет стоять и протягивать к тебе руки. — «Здравствуй, Ассоль! — скажет он. — Далеко-далеко отсюда я увидел тебя во сне и приехал, чтобы увезти тебя навсегда в своё царство. " 3."Артур Грэй «родился капитаном, хотел быть им и стал им» . В отличие от всей окружавшей его обстановки, хранящей покой и вековую неподвижность, Грэй «родился с живой душой, совершенно не склонной продолжать линию фамильного начертания». " 4."Однажды вечером, спустя четыре года самостоятельного плавания Грэя капитаном, «Секрет» подошел к Лиссу и остановился у маяка. Настроение у Грэя было тоскливым и тяжелым. Причины своей тоски он не понимал и нехотя выполнил самые необходимые дела. " 5."Грэй решительно встал, рассчитался с Меннерсом и велел Летике сидеть в трактире до вечера, слушая и запоминая все, что покажется ему важным. Грэй приказал также ни одним словом не упоминать его имени. " 6."Минуло семь лет с того удивительного дня, когда Эгль предсказал Ассоли счастье от алых парусов. Ассоль очередной раз вернулась из города. Она была расстроена. Встревоженный отец узнал от нее, что их игрушки больше не пользуются спросом у горожан, теперь покупающих красивые заграничные железные дороги и мосты. " 7."Во сне к Ассоли пришло видение. Она увидела корабль, который двигался на нее из зарослей, под ним бурлила вода. Ассоль встала к нему навстречу, протянула руки… «Музыка смолкла, но Ассоль была еще во власти ее звонкого хора» . Расставшись со своим видением, девушка легла на траву и крепко заснула. " 8."Грей четко отдал распоряжения: поставить корабль подальше от Каперны, объявить команде, что готовится ремонт и ничего пока не спрашивать. " 9."Когда Грэй появился перед командой, на него смотрели глаза, в которых было ожидание чего-то невероятного. Грэй спокойно рассказал матросам, что корабль не тронется с места, пока не изготовят новый такелаж для него. Он указал на шелк и назвал имя мастера, который будет руководить работами. " 10."Лонгрен уезжает поступать на почтовый пароход, что ходит между Кассетом и Лиссом. Ассоль остается одна. " 11."Ассоль сидела за книжкой, на страницы которой упорно влезал жучок. Ассоль прогоняла его, но невообразимым образом он забирался снова. Когда девушка была готова снова сбросить не гостя, ее взгляд скользнул по полоске моря и она с изумлением увидела вдали алые паруса. «Секрет» двигался вокруг мыса, на палубе звучала нежная музыка, разносившаяся по воде. Ассоль, ошеломленная, сначала не могла двинуться с места, а потом с колотящимся сердцем кинулась из дому. Она бежала, не помня себя, спотыкаясь и останавливаясь. Крыши домов иногда заслоняли от нее алые паруса, и тогда она пугалась, что все увиденное лишь призрак. Но крыши отступали, и снова ее взору открывалось удивительное зрелище. " 12."Шлюпка подошла к паруснику, и Ассоль быстро оказалась в прекрасной каюте. Грэй наконец мог рассмотреть милое лицо и прекрасные глаза: «В них было все лучшее человека». " 13."Ассоль решительно спросила, заберет ли Грэй с собой и Лонгрена, и после твердого «да» капитан поцеловал ее.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.