Кальдерон був придворним капеланом, і п'єси його призначались для постановки на королівській сцені. Головна тема п'єс Кальдерона - тема честі. Митець доводить, що право на щастя має кожна людина, але в гонитві за благом варто слухати голос совісті. Крім знаменитої п'єси "Життя є сон" (1635), популярними є його драми "Лікар своєї честі", "Кохання, честь і влада", "Пані-невидимка".
То, може, правий Кальдерон: життя - це тільки сон? (за твором П. Кальдерона "Життя є сон") Прочитав уперше тему твору, за якою потрібно написати твір, і вирішив, що тут все ясно і просто. У голові пролітали різні думки з приводу і без приводу. Хотілося відповісти на питання одразу: "Так, життя - це сон, бо третю частину свого життя ми проводимо у сні". Правда, є такі ласі до сну, як я - адже я можу і люблю спати по 10 - 12 годин на добу (правда, не завжди це вдається), а це вже не третина, а половина життя. Моя маленька сестра, якій ще й року немає, тільки те й робить, що спить. То, виходить, що для неї життя - суцільний сон. Спати - заняття приємне, до того ж, коли сняться гарні сни, поліпшується настрій. А ще деякі люди (наприклад, мої мама і бабуся) люблять заглядати до сонників, розшифровувати свої сни. Ми з батьком тільки посміювалися над ними, але тепер, прочитавши Кальдерона, я зрозумів, що сон може бути знаком, підказкою. Якщо людина вміє користуватися тими підказками, вона може бути готовою до зустрічі з проблемами, намагатися уникнути їх. Це бук перший пунктик, над яким мене змусив замислитися Кальдерон. Драматург написав свій твір у XVII столітті, а проблеми, про які він пише, хвилюють людину XXI століття. То що ж виходить? Світ старіє, змінюється, розвивається, прогресує, а людина тупцює на місці
Мне кажется, что поэзия Валерия Брюсова стоит как-то особняком от основного потока “серебряного века”. И сам он как личность резко отличается от современных ему поэтов. Он весь городской, кубообразный, жесткий, с хитринкой, очень волевой человек. Этот облик возник у меня после прочтения мемуаров о нем и различных литературоведческих статей, где его имя так или иначе фигурировало. Его не любили, как О. Мандельштама, Вяч. Иванова, И. Северянина или Е. Бальмонта. В нем, видимо, не было определенного личного обаяния. Как, впрочем, нет обаяния в городском пейзаже. Я уверена, что на любой, пусть даже самый красивый город никто не взглянет с таким умилением, как на сельский пейзаж.
Такое направление его творчества было подготовлено семейными традициями. Воспитывали Брюсова, как он вспоминал, “в принципах материализма и атеизма”. Особо почитавшимися в семье литераторами были Н. А. Некрасов и Д. И. Писарев. С детства Брюсову прививались интерес к естественным наукам, независимость суждений, вера в великое предназначение человека-творца. Такие начала воспитания сказались на всем дальнейшем жизненном и творческом пути Брюсова.
Основой поэтической практики и теоретических взглядов молодого Брюсова на искусство стали индивидуализм и субъективизм. В тот период он считал, что в поэзии и искусстве на первом месте сама личность художника, а все остальное — только форма. Другой темой Брюсова стала тема города через все творчество поэта. Продолжая и объединяя разнородные традиции (Достоевского, Некрасова, Верлена, Бодлера и Верхарна), Брюсов стал, по сути, первым русским поэтом-урбанистом XX века, отразившим обобщенный образ новейшего капиталистического города. Вначале он ищет в городских лабиринтах красоту, называет город “обдуманным чудом”, любуется “буйством” людских скопищ и “священным сумраком” улиц. Но при всей своей урбанистической натуре Брюсов изображал город трагическим пространством, где свершаются темные и непристойные дела людей: убийства, разврат, революции и т. д.
Стихи Брюсова перекликались со стихами сверхурбаниста Маяковского. Брюсов пытается предрекать падение и разрушение городов как порочного пространства, но у него это получается хуже, чем у Маяковского или, например, у Блока. Протест против бездушия городской цивилизации приводил Брюсова к раздумьям о природе, оздоравливающих начал которой поэт не признавал в своем раннем творчестве. Теперь он ищет в природе утраченную современным человеком цельность и гармоничность бытия. Но следует отметить, что его “природные” стихи значительно уступают его урбанистической лирике.
С большой художественной силой миру растворенной в городе пошлости противостоит у Брюсова поэзия любви. Стихи о любви сгруппированы, как и стихи на другие темы, в особые смысловые циклы — “Еще сказка”, “ ”, “Элегии”, “Эрот, непобедимый в битве”, “Мертвые напевы” и другие. Но мы не найдем в стихотворениях этих циклов напевности, душевного трепета, легкости. У Брюсова любовь — всепоглощающая, возведенная до трагедии, “предельная”, “героическая страсть”. За Брюсовым, как известно, всю жизнь влачился темный хвост различных сплетен и слухов. Он появлялся в самых шумных ресторанах, имел романы с известными дамами. Во времена новых революционных преобразований в городе наступила довольно неуютная и тревожная жизнь, нищета была всеобщей. Но Брюсов относился к атому с присущим ему сарказмом. Недаром в свое время было написано:
Прекрасен, в мощи грозной власти,
Восточный царь Ассаргадон
И океан народной страсти,
В щепы дробящий утлый трон.
В поэзии Брюсова город неотделим от его личности, и в трагедийности города, прежде всего, чувствуется трагедия самого автора, для которого нередко трагедии превращаются в фарс.
Поэт с живой страстью откликался на все важнейшие события современности. В начале XX века русско-японская война и революция 1905 года становятся темами его творчества, во многом определяют его взгляд на жизнь и искусство. В те годы Брюсов заявлял о своем презрении к буржуазному обществу, но и к социал-демократии проявлял недоверие, считая, что она посягает на творческую свободу художника. Однако в революции Брюсов видел не только стихию разрушения, он воспевал счастливое будущее “нового мира” как торжество “свободы, братства, равенства”:
Крім знаменитої п'єси "Життя є сон" (1635), популярними є його драми "Лікар своєї честі", "Кохання, честь і влада", "Пані-невидимка".
То, може, правий Кальдерон: життя - це тільки сон?
(за твором П. Кальдерона "Життя є сон")
Прочитав уперше тему твору, за якою потрібно написати твір, і вирішив, що тут все ясно і просто. У голові пролітали різні думки з приводу і без приводу. Хотілося відповісти на питання одразу: "Так, життя - це сон, бо третю частину свого життя ми проводимо у сні". Правда, є такі ласі до сну, як я - адже я можу і люблю спати по 10 - 12 годин на добу (правда, не завжди це вдається), а це вже не третина, а половина життя. Моя маленька сестра, якій ще й року немає, тільки те й робить, що спить. То, виходить, що для неї життя - суцільний сон.
Спати - заняття приємне, до того ж, коли сняться гарні сни, поліпшується настрій. А ще деякі люди (наприклад, мої мама і бабуся) люблять заглядати до сонників, розшифровувати свої сни. Ми з батьком тільки посміювалися над ними, але тепер, прочитавши Кальдерона, я зрозумів, що сон може бути знаком, підказкою. Якщо людина вміє користуватися тими підказками, вона може бути готовою до зустрічі з проблемами, намагатися уникнути їх.
Це бук перший пунктик, над яким мене змусив замислитися Кальдерон.
Драматург написав свій твір у XVII столітті, а проблеми, про які він пише, хвилюють людину XXI століття. То що ж виходить? Світ старіє, змінюється, розвивається, прогресує, а людина тупцює на місці