Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.
Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)
Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.
Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який
відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.
Юшка — бедный юродивый, страдающий от чахотки. Маленького роста, худой, со сморщенным лицом и глазами, как у слепца, в которых всегда стоит влага, «как неостывающие слезы» . Ему всего сорок лет, но окружающим он кажется глубоким старцем. Неизлечимая болезнь состарила его раньше времени. Черствые, бездушные и жестокие люди окружают его: дети смеются над ним, а взрослые, когда у них случается неприятность, срывают на нем свою злобу. Они безжалостно издеваются над больным человеком, бьют его, унижают. Ругая за непослушание, взрослые пугают детей тем, что они, когда вырастут, станут похожими на Юшку: «Будешь ходить летом босой, а зимой в худых валенках, и все тебя будут мучить, и чаю с сахаром не будешь пить, а одну воду! » Читая этот рассказ, мы постоянно сталкиваемся с несправедливостью, которая обрушивается на бедного юродивого. Но Юшка никогда не отвечал злостью своим обидчикам. Даже когда хозяйская дочь Даша находила его избитого, лежащего без сознания в пыли на дороге, с кровью на щеке или разорванным ухом, он утверждал, что народ его любит. «Он меня без понятия любит, — говорил несчастный. — Сердце в людях бывает слепое» . А у самого Юшки сердце было «зрячим» . Он был наделен редким даром — даром любви. И любовь эта была святая и чистая. Свою чистую любовь Юшка переносил и на людей, прощал им нанесенные обиды и оскорбления, искренне считая эти издевательства извращенной формой любви к нему. Наивный старик убежден в том, что если он по закону родился, то «всему свету нужен… » и без него «тоже, значит, нельзя» . За эти свои убеждения он и умирает. Услышав от прохожего, что его существование никчемно и ненужно, Юшка «осерчал в ответ» , возмутился и получил за это смертельный удар. Но после его смерти оказывается, что он все же был прав в своих убеждениях — он действительно был нужен людям, чтобы сердца их отводить от злобы и ярости, от ожесточения жизнью. Автор дает нам понять, что существование таких людей имеет свой смысл и значение. Их жизнь не проходит на этой земле бесследно. Так и Юшка оставил на земле свой след — вырастил сиротку, выучил в Москве, отказывая себе во всем. Каждый год проведывал девушку, привозил деньги, чтобы она могла жить и учиться. Он любил ее больше всего на свете, и она, наверное, единственная из всех людей, всегда отвечала ему «всем теплом и светом своего сердца» . Выучившись и став врачом, она приехала, чтобы вылечить Юшку от болезни. Но, к сожалению, опоздала.. . Возможно, ей удастся продолжить дело приемного отца — излечить сердца людей от несправедливости, жестокости и «слепоты» , вселить в них добро и к настоящей любви. Ведь именно в этом видел Юшка смысл своего существования на земле. вот и всё
Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)
Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.
Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який
відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.