Кохання завжди оспівувалось у творах митців. Шекспір, який жив у Єлизаветинську епоху, за часів правління королеви Єлизавети І. Найвидатніший драматург Англії усіх часів написав драму Ромео і Джульєтта у 1595 році. Це перший етап творчості Шекспіра. Тоді він писав в основному ліричні комедії.
Драматург будував сюжет на основі старовинної легенди XIV ст. Події відбуваються в Італії, у місті Вероні. Шекспір чудово знав звичаї й побут італійців, тому докладно їх описував в драмі. Він описав як жило суспільство. Було багато свят, маскарадів, балів та танців. Рівноправ'я жінок з чоловіками звісно ж не було. Чоловіки мало працювало, основна робота робилась жінками. Проте чоловіки мали головний і святий обов'язок - захист батьківщини та честі роду. В місті був правитель - князь, який керував справами та розпоряджався людськими долями.
Великий авторитет мала церква, в завдання якої входило в тому числі підтримування порядку та спокою.
У Вероні існувало дві великі родини - Капулетті й Монтеккі. Між ними була давня ворожнеча, яка не була простою сваркою. Тоді вважалось за норму ненавидіти представника ворожого роду, бажати йому смерті.
Ця ворожнеча поширилась на все місто, яке розділилось на дві сторони. По місті відбуваються часті зіткнення між прибічниками обох родин.
Одна з головних героїв Джульєтта походить з сім'ї Капулетті. Їй всього тринадцять. Вона весела щира дівчина яка підкорялась волі батьків, які хотіли одружити її з Парісом, якого вона не любила.
Одного разу вона зустріла юного Ромео. Це перевернуло її життя і неминуче поставило в конфлікт з усім оточенням. У закоханих були союзники. Ромео підтримував його брат, чернець Лоренцо. Джульєтту ж підтримувала її нянька.
Закохані вирішили негайно поєднати свої долі. Таємно, у своїй келії Лоренцо здійснив обряд вінчання. Та раділи вони недовго. Тібальт, двоюрідний брат Джульєтти у двобої з Ромео загинув, за що його було вигнано з місто. Цієї розлуки Джульєтта пережити не могла. Їхнє кохання було чистим, вони вірили в нього всім серцем. Джульєтта випиває зілля, щоб заснути вічним сном. Про це дізнався Ромео і теж прийняв отруту. Але вона отямилась через кілька годин, їй сказали що Ромео вже помер. Таким чином вони обоє наклали на себе руки, щоб з'єднати свої душі в іншому світі, якщо не судилось в цьому.
Драма здатна зачепити душу багатьох. Кохання Ромео і Джульєтти стало символом чистого, світлого, безкорисного почуття.
Источник: Твір на тему Ромео і Джульєтта (кохання і трагедія)
Перед читателем предстает уже двадцатипятилетний молодой человек, выпускник института путей сообщения, для которого свершилось то, «к чему четырнадцать лет стремился с многотысячным риском сорваться». После окончания института Карташев хочет найти работу, «где не берут взяток». Полный столь благородных и утопичных мечтаний, провожаемый Шацким, с которым они более не встретятся, он уезжает из Петербурга, шесть лет жизни в котором «промелькнули как шесть страниц прочитанной книги». Возвращение домой не освежило Карташева: в отношениях с матерью чувствуется натянутость; слишком многое переменилось в доме за время его отсутствия. По политическому делу на скамье подсудимых оказалась Маня Карташева, размолвки с мужем старшей сестры Зины постоянно сказываются на жизни семьи, в которой даже самые младшие — Аня и Сережа — заканчивают гимназию. Из-за трудного материального положения Карташевы живут не в прежнем просторном доме, а снимают небольшую квартиру в одном особняке с семьей председателя военного суда Истомина, принявшего участие в судьбе Мани.
Тема пытается входить в налаженную жизнь семейства, не противопоставляя себя религиозным устоям (по настоянию Аглаиды Васильевны и сестер он посещает церковь), участвует в решении семейных проблем, опять принимается писать. В это же время происходит знакомство Карташева с родственницей Истоминых Аделаидой Борисовной Вороновой, которая станет его невестой. Пребывание Карташева в кругу семьи было не слишком продолжительным. По настоянию дяди, он готовится к поездке «на театр военных действий» в качестве уполномоченного по доставке подвод на фронт. Однако, оказавшись в Бендерах, Карташев, по протекции, устраивается практикантом на строительстве местной железной дороги.
Для главного героя наступают дни «непрерывной, напряженной работы». При этом Карташев проявляет такое рвение, что его коллегам приходится «охлаждать пыл» новоиспеченного строителя дорог. Самолюбие, а также удовлетворенное сознание того, что он может работать, утраивает силы главного героя. Во время строительства дороги он знакомится с семьей своего бывшего однокашника Сикор-ского, тоже инженера-путейца, получившего образование в Генте и гораздо более опытного, чем Карташев. В инженерной среде Тему принимают за своего — «красного», хотя он «никакого отношения к революционным кружкам не имел и тем паче не имеет». Курсируя между Бендерами и Одессой по служебным делам, Карташев решает теснее общаться с Маней, изучая программу партии, с которой она по-прежнему сотрудничает. Он узнает, что сестра — член «Земли и воли».
Но пока Карташев продолжает работать так напряженно, что «не хватает суток». А мысленно он устремлен к прекрасным воспоминаниям об Аделаиде Борисовне. Особенно успешно продвигается служебная карьера Карташева: ему увеличивают жалованье, он находит столь необходимый для строительства дороги песчаный карьер. Эта находка упрочивает его репутацию «дельного и толкового работника». После окончания строительства участка дороги, находящегося в районе Бендер и завершившегося в невероятно короткие сроки — в течение сорока трех дней, — Карташеву выпадает престижная командировка в Бухарест, которая, однако, не оправдала честолюбивых надежд героя.