Моё любимое произведение - повесть И.С.Тургенева "Ася". Написанная вдали от России, повесть рассказывает о событиях, которые произошли в маленьком немецком городке, но она вобрала в себя все глубокие впечатления автора о Родине. Мне близко по духу это произведение, я понимаю Асю, её переживания и радости мне очень близки. Господин Н.Н. обманул самые святые надежды героини, её хрупкое и доверчивое девичье сердце. И повесть, которая "пробуждает своею первою половиной самые светлые ожидания", повесть, в которой "нет ни грязных плутов, ни официальных злодеев, ни мещан, мужиков и маленьких чиновников...", после прочтения оставляет ощущение внутренней опустошенности, безотрадности, горести. Н.Н. не по силам истинная, одухотворенная, беззоветная любовь, которой так ждала от него Ася. Н.Н. - живой образ современного дворянства, его характер удивительно соответствует обществу того времени. В повести "Ася" чувствуется какая-то щемящая грусть от ощущения разлада мечты и реальности. На протяжении многих лет, изучая психологию людей, человеческих характеров и страстей, Тургенев пришёл к выводу, который мне нравится в это повести больше всего:"У счастья нет завтрашнего дня..."В этих строках заключена вся правда жизни, весь глубокий смысл повести. Прочитав повесть "Ася", я многое открыла для себя, открыла для себя Тургенева как замечательного писателя, тонкого мыслителя и философа и узнала ещё одну жизненную историю.
Кожна людина мріє мати справжнього друга. Але далеко не кожен замислюється над тим, чи здатен він дружити по-справжньому. Мабуть, справжня дружба розпочинається з безкорисливих вчинків, які робляться задля іншої людини чи тварини. Так, навіть заради тварини, як у творі Л. Смілянського "Лідер".
Рятуючи пораненого голуба, Степанко робив це не заради себе, а задля птаха. Поки рани пташки загоювались, хлопчик доглядав її. За час лікування голуб звик до Степанка і почав йому довіряти. Мабуть, з цього моменту і розпочалася міцна дружба між Чубариком і голубом. Кожен успіх Лідера робив надзвичайно щасливим Степанка: "Чубарик був повен гордощів за свого Лідера. Хлопець не сумнівався, що саме він потягнув усіх інших за собою у височінь".
Через погане навчання тато покарав сина: завіз голуба за тисячу кілометрів від домівки. Степанко не просто засмутився, а навіть втратив будь-який інтерес до навколишніх подій: "Горе його було таке велике, що він і сам відмовлявся їсти. І таки справді змарнів. Часто кудись ходив самотньо. А повертався — мати бачила на його обличчі сліди від сліз..." Але не тільки Чубарик страждав, Лідер також довів своєму другу, наскільки є міцною їхня дружба.
— Ти дивись! Більше як тисяча кілометрів — а знайшов... Оце дружба!.. — вигукнув тато, коли Лідер повернувся до Степанка.