Question

Що я дізнався після прочитання повісті Климко​

Answer 1

Відповідь:

На наступний урок української літератури вчителька дала домашнє завдання прочитати повість Григора Тютюнника “Климко”. Чесно кажучи, я не дуже люблю уроки літератури й читати взагалі. Якесь нудне це заняття. Я б краще порозв’язував якісь задачі з математики – оце мені дуже подобається! Але якось так сталося, що саме цю повість я прочитав. Ми їздили на вихідні до бабусі і дорогою, в електричці, я й прочитав цю невеличку книгу. Чесно скажу – я був дуже вражений! В мене ледь сльози на очі не виступили, але я стримався, бо недобре такому дорослому хлопцю плакати, та ще й на людях. Тепер, думаю, варто поділитись моїми враженнями. Повість “Климко” розповідає про життя хлопчика Климка, який жив під час Великої Вітчизняної війни. Це були надзвичайно важкі і страшні часи! Загарбники знущались над людьми, забирали в них все до останньої крихти. Почався голод і треба було якось добути харчі. Климко знав, що їжу міняють на сіль, тому й вирішив добути солі. Варто згадати, що старався він не тільки для себе, але й для своєї вчительки Наталі Миколаївни та її маленької донечки Олі, для свого друга Зульфата і його дідуся. З самого початку повісті я зрозумів, що життя під час війни було пекельно важким! Окрім того, що люди гинули від куль, вони ще й покидали цей світ через голод і хвороби. Головний герой залишився сиротою і я навіть уявити не можу як йому було важко! Спочатку смерть батьків, а потім і дядька Кирила зробила його зовсім самотнім. Але ж ні! Він залишився добрим і відкритим і в своєму новому пристанищі часто приймав своїх друзів і бавився разом з ними. А потім заради своїх близьких він пішов по сіль, по суті – пішов на подвиг. Він знав, що йому загрожує страшенна небезпека дорогою до Слов’янська (саме тому він не дозволив Зульфату йти разом з ним), але все одно пішов, бо знав, що його до потребують. Я захоплююсь його мужністю і силою духу! Він надзвичайно довго йшов до міста майже нічого не ївши! Його ноги вже відмовлялись йти, а в голові паморочилося від голоду, але він змушував себе йти далі. На базарі він заступився за дівчину перед поліцаєм, хоч і був не надто дорослим, але однозначно сміливішим, ніж той самий поліцай. У тітки Марини він не залишився, хоч міг мати добрий притулок – він був відданий своїм друзям і знав, що без нього вони, напевне, загинуть з голоду, тому й продовжив свій шлях. І от, коли йому здавалось усміхнулося щастя, сталась справжня трагедія – Климко загинув зовсім недалеко від дому. Цей епізод мене надзвичайно вразив! Все сталось так несподівано і швидко, що й уявити важко! Я вже уявляв як читатиму про радість Наталі Миколаївни і Зульфата, коли Климко повернеться з їжею, а тут як грім серед ясного неба з’явилась куля, яка розбила всі мої надії і забрала Климкове життя. Одна неймовірно страшна секунда змінила все. Думаю, що саме так і було на війні, тому автор не став створювати картину щасливої зустрічі Климка з друзями, а показав як несподівано обірвалось його життя. Після цієї повісті я задумався над тим, чого варта одна секунда, одна мить, і як вона може змінити чиєсь життя. Думаю, нам усім варто більше цінувати те, що в нас є саме зараз – батьки поруч, можемо весело проводити час з друзями, їсти усе, що захочемо, спати в теплому ліжку і прокидатись під дзвін будильника, а не автоматні черги. Прикметним є й те, що Григір Тютюнник описав події війни на Донбасі. На жаль тепер ми знову бачимо війну на цій частині України. Сподіваюсь, що зовсім скоро діти і дорослі Донбасу прокинуться під мирним небом і всією країною ми святкуватимемо мир на нашій землі.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/moi-vrazhennia-vid-povisti-klymko/

Пояснення: