Людина сама створює власне життя — з реального та мрії, із бажаного та випадкового. Це її спілкування з навколишнім: або бажання бути таким, як усі, або сліпе підпорядкування законам буття та суспільства, або сміливість стати "білою вороною", знайти свій шлях. Це модель власного життя — обрання заняття, погляд на майбутню сім'ю, навіть омріяний образ коханого. Саме від тебе залежить чудовий, неповторний візерунок мозаїки твого життя. Вічність та яскравість його кольорів. Вузлики на зворотному боці. Можна вибирати журавля у небі, невагомість і тепло сонячного проміння, а можна — синичку в руці, відчутну коштовність золота й мідяків у жменьці.
Але найголовніше, на мою думку, — це дар розуміти інших: не заздрити, принижуючи інших, підганяючи високе під свій ранжир. Тоді, може, й ти колись почуєш дивну мелодію, піднімешся над землею і відчуєш себе хоч на годину чарівником.
Маленьке село Каперна, де все знають один про одного, де звикли до буденності й розважають себе пустими балачками та байками, де діти змалку лаються, бо не уявляють інших відносин, де навіть на море дивляться просто як на місце для заробітку.
Усі, звичайно, дають хліба й сірників у борг жінці, що опинилася у скрутному становищі, але ніхто не подасть руку до не захистить від німих докорів, від глузливої пропозиції шинкаря Менерса, що зазіхнув на єдине багатство жінки — її любов до чоловіка.
Із смертю дружини світ для Лонгрена стає темнішим і душним, бо з нього підуть ще улюблена робота й кораблі. Може, тому й обрав він таку справу — робити "морські" іграшки, що це було якоюсь хвірткою у минуле, якимось відблиском колишнього щастя?
Чим Грей відрізнявся від своїх батьків? (та інші запитання)
Біографія Олександра Гріна
Він не подасть руку дружби селянам, нічого не візьме у цьому суспільстві, навіть дрібниці — і це дратуватиме. Але й не підніме руку помсти — це просто не зрозуміють як слід. Навіть те, що він, дивлячись у бурю на свого кривдника, що відпливає у човні без весел, не кричав, не лаявся, а просто мовчав, — теж поставлять йому в провину. Серед лінивих, сонних душею і тому жорстоких людей важко бути іншим, але в тому й сила й краса справжньої людини, щоб не стати таким, як вони.
Хто б з них знав, що Лонгрен переживатиме цей випадок з Менерсом, свою усвідомлену пасивність тоді, на причалі, не спатиме ніч! Мешканцям Каперни не зрозуміти, як вичавлює він із себе ті краплини жорстокості, що примусили зробити "чорну іграшку"...
їм не зрозуміти також ту силу добра й мудрості, що не дозволить відняти у дитини іграшку-мрію, казку про чарівний корабль: "Щодо пурпурових вітрил Думай, як я: будуть тобі пурпурові вітрила". До речі, сам колір вітрил у мешканців Каперни втратить свій світанковий відблиск, перетворившись на грубий червоний, як їхні прості, брутальні історії, п'яні співи і повна неспроможність до вигадок...
Мабуть, сама доля за всі випробування повинна винагородити Ассоль пославши їй назустріч Грея...
Щирий та рішучий хлопець, що не може спокійно дивитись, як на полотні відомого майстра стирчать цвяхи з рук розп'ятого Христа і ллється кров, який не пошкодує для Щастя служниці власної скарбнички, а, побачивши у домашній бібліотеці картину з кораблем у бурхливому морі, закохається у море одразу й назавжди. Шляхетний юнак, який на крилах високої мрії здолає всі перешкоди, заслужить повагу капітана й розуміння матері, навчить її не тільки боятися за нього, але й чекати на нього й молитися за свого сина-мандрівника. Капітан-романтик, що вибирає вантаж на свій "Секрет" не за вигідний фрахт, а за його відповідність живій уяві.
Саме він, почувши незвичайну історію про дівчину і зрозумівши, що за люди оточують її в Каперні, ні на мить не вагатиметься, що Ассоль повинна одружитися саме так, як колись напророкував старий мандрівник. Може, тому він не торгується у крамниці, купуючи шовк на нові дивовижні вітрила, що те почуття, яке зростає в ньому, не має ціни? Саме тому "всі ці дні він був на тій щасливій висоті духовного зору", що поєднала його чудо з душею музики і привела на корабль оркестр вуличних музик, які змушують плакати прості серця і звучати кращі струни у душі кожної людини.
Грей зрозумів "одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками. Коли для людини головне — отримати дорогий п'ятак, легко дати цей п'ятак, але, коли душа приховує зернятко полум'яної рослини, — дива, зроби їй це диво, якщо ти в змозі".
Треба зрозуміти, що є "дива на землі: посмішка, веселість, прощення та вчасно мовлене, потрібне слово. Володіти цим — значить володіти всім".
Чудо перемоги романтичної мрії над законами буденного світу (за феєрією О. Гріна "Пурпурові вітрила")
Однажды Петр пришёл к брату. Тот был дома, в своей комнате. Потом Петр пошёл к снохе и увидел, что брат уже сидит у неё. Павел объяснил, что змий умеет принимать его облик. Тогда Петр велел брату никуда не уходить, взял Агриков меч, пришёл к снохе и убил змия. Змий явился в своём естестве и, умирая, обрызгал Петра кровью.
Тело Петра покрылось язвами, он тяжело заболел, и никто не мог его вылечить. Больного привезли в Рязанскую землю и стали там искать врачей. Его слуга пришёл в Ласково. Зайдя в один дом, он увидел девицу, ткущую полотно. Это была Феврония, дочь древолаза, добывающего мёд. Юноша, видя мудрость девицы, поведал ей о беде, постигшей его господина.
Феврония ответила, что знает врача, который сможет вылечить князя, и предложила привезти Петра к ней в дом. Когда это было исполнено, Феврония вызвалась сама взяться за лечение, если Петр возьмёт ее в жены. Князь не принял всерьёз ее слов, ибо не считал возможным жениться на дочери древолаза, но пообещал сделать это в случае исцеления.
Она дала ему сосуд своей хлебной закваски и велела идти в баню, помазать там закваскою все язвы, кроме одной. Петр, желая испытать ее мудрость, послал ей пучок льна и приказал соткать из него рубашку, порты и полотенце за то время, пока он будет в бане. В ответ Феврония послала ему обрубок полена, чтобы князь сделал из него за это время ткацкий станок. Петр сказал ей, что это невозможно. А Феврония ответила, что так же невозможно выполнить и его повеление. Петр подивился ее мудрости.
Наутро он проснулся здоровым — на теле была лишь одна язва, — но не выполнил обещания жениться на Февронии, а послал ей подарки. Она их не приняла. Князь уехал в город Муром, но язвы его умножились и он вынужден был со стыдом вернуться к Февронии. Девушка исцелила князя, и он взял ее в жены.
Павел умер, и Петр стал править Муромом. Бояре не любили княгиню Февронию из-за ее происхождения и наговаривали на неё Петру. Один человек рассказал, например, что Феврония, вставая из-за стола, собирает в руку крошки, как голодная. Князь велел жене пообедать вместе с ним. После обеда княгиня собрала со стола крошки. Петр разжал ее руку и увидел в ней благовония.
Потом бояре прямо сказали князю, что не желают видеть Февронию княгиней: пусть возьмёт себе какое хочет богатство и уходит из Мурома. То же самое они повторили на пиру самой Февронии. Она согласилась, но захотела взять с собой только супруга. Князь следовал Божиим заповедям и потому не расстался с женой, хоть и пришлось при этом отказаться от княжества. А бояре были довольны таким решением, ибо каждый из них сам хотел быть правителем.
Петр и Феврония уплыли из города по Оке. На том судне, где была Феврония, находился ещё один человек с женой. Он-взглянул на Февронию с неким помыслом. А она велела ему зачерпнуть воды по правую и по левую сторону лодки и отпить. И потом спросила, какая вода вкуснее. Услышав, что одинаковая, Феврония пояснила: одинаково и естество женское, поэтому нечего помышлять о чужой жене.
На берегу приготовили еду, и повар подрубил маленькие деревца, чтобы повесить на них котлы. А Феврония благословила эти деревца, и наутро они сделались большими деревьями. Петр и Феврония собирались ехать дальше. Но тут пришли вельможи из Мурома и стали просить князя и княгиню вернуться, чтобы править городом.
Петр и Феврония, возвратившись, правили кротко и справедливо.
Супруги умоляли Бога о том, чтобы умереть одновременно. Они хотели быть похороненными вместе и велели высечь в одном камне два гроба, которые имели между собою лишь перегородку. Одновременно князь и княгиня приняли монашество. Петр получил во иночестве имя Давид, а Феврония стала Ефросинией.
Ефросиния вышивала воздух для храма. А Давид прислал к ней письмо: он ждал ее, чтобы вместе умереть. Монахиня просила его подождать, пока она закончит вышивать воздух. Во втором письме Давид писал, что может ждать недолго, а в третьем — что ждать больше не может. Тогда Ефросиния, закончив вышивать лицо последнего святого, одежды же не закончив, послала сказать Давиду, что готова к смерти. И они оба умерли 25 июня.
Тела их положили в разных местах: Давида — у соборной церкви Богородицы, а Ефросинию — в Воздвиженском женском монастыре. А общий их гроб, который они сами повелели себе вытесать, поставили в церкви Богородицы.
Наутро их отдельные гробы были пусты, а тела святых покоились «в едином гробе». Люди перехоронили их по-прежнему. А наутро снова нашли их в общем гробу. Тогда люди не посмели больше касаться тел святых и, исполнив их волю, похоронили вместе, в соборной церкви Рождества Богородицы. Те, кто с верою приходят к их мощам, получают исцеление.
На меня эта повесть произвела сильное впечатление. Мудрость Февронии поразительна. Она говорит загадками. Но ее речь сродни речи народных мудрецов, которые могут справиться с любой, даже самой сложной задачей. Такова и Феврония. Она предугадала поведение Петра и не вылечила его полностью в первый раз. Для нее важно умение держать свое слово. Петр его не сдержал. А потому заболел вновь.
Но мудрая Феврония умеет прощать. Она любит, а любовь готова простить любые обиды. И девушка вознаграждена. Князь Петр женится на ней. Но, став княгиней, Феврония не стала спесивой и высокомерной. Она по-прежнему проста. Но ее простота возвышается до величия, когда Петр разжал ее ладонь и вместо крошек увидел зерна ладана.
Не может не вызывать восхищения и князь Петр. Сначала дворянская спесивость берет верх. И он не держит данного слова. Но вернувшаяся болезнь заставляет его по-другому посмотреть на все происходящее. Он женится на простой крестьянской девушке и ни минуты не жалеет об этом. Беззаветно любящая его Феврония силой своей любви покоряет сердце гордого князя. Когда бояре требуют от Петра избавить их жен от владычества Февронии, князь предпочитает оставить свой трон, но не расставаться с любимой женой.
Меня восхитила сила любви этих героев. Они сохранили свою любовь на протяжении всей жизни. И после смерти люди не смогли разлучить их. Их любовь настолько сильна, что злые и завистливые бояре все же хоронят их в одном гробу. Ведь разлучить любящие сердца они не в силах.
Людина сама створює власне життя — з реального та мрії, із бажаного та випадкового. Це її спілкування з навколишнім: або бажання бути таким, як усі, або сліпе підпорядкування законам буття та суспільства, або сміливість стати "білою вороною", знайти свій шлях. Це модель власного життя — обрання заняття, погляд на майбутню сім'ю, навіть омріяний образ коханого. Саме від тебе залежить чудовий, неповторний візерунок мозаїки твого життя. Вічність та яскравість його кольорів. Вузлики на зворотному боці. Можна вибирати журавля у небі, невагомість і тепло сонячного проміння, а можна — синичку в руці, відчутну коштовність золота й мідяків у жменьці.
Але найголовніше, на мою думку, — це дар розуміти інших: не заздрити, принижуючи інших, підганяючи високе під свій ранжир. Тоді, може, й ти колись почуєш дивну мелодію, піднімешся над землею і відчуєш себе хоч на годину чарівником.
Маленьке село Каперна, де все знають один про одного, де звикли до буденності й розважають себе пустими балачками та байками, де діти змалку лаються, бо не уявляють інших відносин, де навіть на море дивляться просто як на місце для заробітку.
Усі, звичайно, дають хліба й сірників у борг жінці, що опинилася у скрутному становищі, але ніхто не подасть руку до не захистить від німих докорів, від глузливої пропозиції шинкаря Менерса, що зазіхнув на єдине багатство жінки — її любов до чоловіка.
Із смертю дружини світ для Лонгрена стає темнішим і душним, бо з нього підуть ще улюблена робота й кораблі. Може, тому й обрав він таку справу — робити "морські" іграшки, що це було якоюсь хвірткою у минуле, якимось відблиском колишнього щастя?
Дивіться також
"Пурпурові вітрила (Червоні вітрила)" (повний текст)
"Пурпурові вітрила (Червоні вітрила)" (скорочено)
Чим Грей відрізнявся від своїх батьків? (та інші запитання)
Біографія Олександра Гріна
Він не подасть руку дружби селянам, нічого не візьме у цьому суспільстві, навіть дрібниці — і це дратуватиме. Але й не підніме руку помсти — це просто не зрозуміють як слід. Навіть те, що він, дивлячись у бурю на свого кривдника, що відпливає у човні без весел, не кричав, не лаявся, а просто мовчав, — теж поставлять йому в провину. Серед лінивих, сонних душею і тому жорстоких людей важко бути іншим, але в тому й сила й краса справжньої людини, щоб не стати таким, як вони.
Хто б з них знав, що Лонгрен переживатиме цей випадок з Менерсом, свою усвідомлену пасивність тоді, на причалі, не спатиме ніч! Мешканцям Каперни не зрозуміти, як вичавлює він із себе ті краплини жорстокості, що примусили зробити "чорну іграшку"...
їм не зрозуміти також ту силу добра й мудрості, що не дозволить відняти у дитини іграшку-мрію, казку про чарівний корабль: "Щодо пурпурових вітрил Думай, як я: будуть тобі пурпурові вітрила". До речі, сам колір вітрил у мешканців Каперни втратить свій світанковий відблиск, перетворившись на грубий червоний, як їхні прості, брутальні історії, п'яні співи і повна неспроможність до вигадок...
Мабуть, сама доля за всі випробування повинна винагородити Ассоль пославши їй назустріч Грея...
Щирий та рішучий хлопець, що не може спокійно дивитись, як на полотні відомого майстра стирчать цвяхи з рук розп'ятого Христа і ллється кров, який не пошкодує для Щастя служниці власної скарбнички, а, побачивши у домашній бібліотеці картину з кораблем у бурхливому морі, закохається у море одразу й назавжди. Шляхетний юнак, який на крилах високої мрії здолає всі перешкоди, заслужить повагу капітана й розуміння матері, навчить її не тільки боятися за нього, але й чекати на нього й молитися за свого сина-мандрівника. Капітан-романтик, що вибирає вантаж на свій "Секрет" не за вигідний фрахт, а за його відповідність живій уяві.
Саме він, почувши незвичайну історію про дівчину і зрозумівши, що за люди оточують її в Каперні, ні на мить не вагатиметься, що Ассоль повинна одружитися саме так, як колись напророкував старий мандрівник. Може, тому він не торгується у крамниці, купуючи шовк на нові дивовижні вітрила, що те почуття, яке зростає в ньому, не має ціни? Саме тому "всі ці дні він був на тій щасливій висоті духовного зору", що поєднала його чудо з душею музики і привела на корабль оркестр вуличних музик, які змушують плакати прості серця і звучати кращі струни у душі кожної людини.
Грей зрозумів "одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками. Коли для людини головне — отримати дорогий п'ятак, легко дати цей п'ятак, але, коли душа приховує зернятко полум'яної рослини, — дива, зроби їй це диво, якщо ти в змозі".
Треба зрозуміти, що є "дива на землі: посмішка, веселість, прощення та вчасно мовлене, потрібне слово. Володіти цим — значить володіти всім".
Чудо перемоги романтичної мрії над законами буденного світу (за феєрією О. Гріна "Пурпурові вітрила")