Билини — епічні речитативні пісні, які в княжі часи виконували в Україні народні співці-музики.
Билини поділяються на героїчні (більшість з яких і входить у київський цикл), соціально-побутові та новелістичні. Найдавніші відрізняються деталізованою епічною розповіддю обсягом близько 300 і більше віршових рядків. Епічна розповідь під гру на гуслях або без інструментального супроводу розгортається реченнєвими колонами, які є самостійними структурами чи сполучаються в більші віршові сегменти (нерідко - дворядкові) згідно із завершенням думки. Характерним для билин є тонічний вірш зі складочисловою основою 5+5, зі семискладовими групами, без чітко визначених акцентів.
Внаслідок монгольської навали в XIII—XIV ст. билини були занесені скоморохами в далекі, окраїнні землі княжої держави, поширилися на Уралі й у Сибіру. В Україні на зміну цьому старовинному епосу прийшли козацькі думи, пісні, легенди про боротьбу з турками, татарами та польськими загарбниками в XVI—XVII ст. У билинах виділяють кілька циклів: багатий міфологічними мотивами дохристиянський (про богатирів Микулу Селяниновича, Святогора, Вольгу Всеславича, які відображають мотиви переказів про київських князів Олега й Ольгу); київський (з центральним образом князя Володимира, в якому поєднано риси Володимира Великого і Володимира Мономаха; про Іллю Муромця, який названий ще Муровцем, чернігівського богатиря, могила якого зберігалася в Києво-Печерській лаврі ще в XVII ст., про Олешка, який відомий у думі як Олексій Попович, Добриню тощо); волинсько-галицький (про князя Романа, Дюка (Дуку) Степановича, Чурила Пленковича, Михайла Козарина, Дуная та ін.); новгородський (про Василя Буслаєва, Садка та ін.); казково-новелістичний (про Гліба Володієвича, Соловія Будимировича (Гудимировича), Хотіня Блудовича, Івана Годиновича та ін.). У билинах фігурують Київ, Чернігів, Галич, Новгород та ін. міста Київської Русі, відображена боротьба з кочівниками — «невірною силою»[3].
Історія жанру
Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів[5].
Фольклористика минулого, зокрема післяреволюційного періоду, розглядала билини як виключно російський народний епос. Але ж насправді в найдавнішому тематичному циклі билин розповідається про події, що відбувалися в стольному граді Києві, центральною постаттю яких був Володимир Красне Сонечко (звідси й назва «Володимирський цикл»). У билинах, оповитих міфологічними домислами, гіперболізацією величі й сили героїв, ідеться про київських богатирів, захисників Києва від ворожих нападників на Русь (Калина, Батоги (Батия), Кудреванка, Мамая) і просто від поган. Серед головних персонажів виділяються київські богатирі: Ілля Муромець, тіло якого, за згадкою оршанського старости Филона Кміти Чорнобильського, начебто поховане в Софії Київській; Добриня - дядько Володимира Святославовича, мудрий порадник князя, його мажордом; богатир-хлібороб, орач Микула Селянинович; Олешко Попович, який перемагає поганина Тугарина-Змія; галицький князь Чурило Пленкович, Іван Годинович, Михайло Потик та Дунай. У билинах розповідається про їхні родові справи та державні діяння. Виникнення перших билин пов’язують не лише з Києвом, але й із Черніговом, Володимиром (на Волині), Галичем. Південну традицію билин зафіксовано і серед донських та кубанських козаків. До них вона перейшла внаслідок пізніших переселенських міграцій.
Термін билина у 30-40-х роках XIX століття запровадив російський фольклорист Іван Сахаров. Він запозичив його зі «Слова о полку Ігоревім». Слово былина у цій поемі означає «билиця», «бувальщина».
Маючи зв’язок з давніми літописними творами, билини перекидають місток до героїчних дум. В Україні билини побутували до початку XVII ст., після чого, як вважає більшість учених, їх було витіснено думами. В Україні залишки билинних сюжетів збереглися в українських героїчних казках про Добриню, Іллю Муромця, шелудивого Буняка, Котигорошка, Тугарина-Змія, а також у колядках. На цьому наголошували також О. Потебня, М. Драгоманов, Ф. Колесса, М. Плісецький. У другій половині ХІХ ст. в Суразькому повіті Чернігівської губернії записано билину «Севрюк». Майже ідентичну за текстом билину зафіксовано в Полтавській губернії. Билину «Голубина книга» (про створення світу) з пережитками язичницьких вірувань було записано ще в 1834 році в с. Осташки (тепер – Хмельницької обл.). Початок рецитації на таку саму тему зафіксовано в 1968 році в Карпатах, у с. Космач Івано-Франківської області від літньої жінки Гафії Костюк (1902 року народження).
Тема предопределила цели работы:
1. провести анализ текстов художественных произведений
2. сопоставить и приёмы изображения главного героя
3. выделить отличительные черты кавказского пленника в каждом из рассмотренных произведений.
Все события, случившиеся с героями произведений, выбранных нами для исследования, происходят на Кавказе. Это не трудно определить по названиям рассказов. Кавказ привлекает авторов своей экзотичностью, красотой. Непростыми были отношения России с Кавказом на протяжении XIX – XX веков. Лев Толстой сам служил на Кавказе, материалом для рассказа послужили события из жизни писателя и истории, услышанные им на службе. Пушкин также был на Кавказе, там он и начал свою поэму вдохновлённый красотой Кавказа и рассказами горцев. Маканин пишет о реальных событиях 90-х в Чечне. Рассказ Маканина – полемика с традициями классической литературы, это проявилось в названии произведения.
В истории русской литературы есть такие факты, когда писатели разных эпох, направлений, эстетических позиций обращаются к одним и тем же названиям своих произведений, например: «Кавказский пленник» А. Пушкина и «Кавказский пленник» Л. Толстого, «Кавказский пленный» В. Маканина.
В XIX веке Кавказ был эмблематическим пространством свободы, ничем не ограниченного духовного движения в противовес скованному условностями миру «цивилизации» . Мы заметили, что в прозе Толстого Кавказ стал обрастать деталями быта, подробностями взаимоотношений, мелочами повседневности. Неизменной составляющей Кавказской темы является горный пейзаж: «Пред ним пустынные равнины лежат зелёной пеленой; Там холмов тянутся грядой однообразные вершины.. . » - писал Пушкин
«Кавказский пленник» романтическая поэма Пушкина, написанная во время южной ссылки. Автор поставил перед собой цель воспроизвести характер молодого человека своего времени, неудовлетворенного действительностью и охваченного жаждой свободы. В романтической поэме эпическая линия (Кавказ, экзотическая жизнь горцев, приход русских завоевателей) переплетается с лирической (любовь пленного русского и черкешенки) . Впервые Пушкин изображает романтического героя-современника. Автор не указывает ни имени героя, ни его но немного о герое мы можем узнать по намёкам и недосказаниям. Герой поэмы жестоко разочарован. Он отправился на Кавказ — край сильных и свободолюбивых людей — обрести такую желанную и необходимую ему свободу духа, а попал в плен.